Події у Казахстані викликають дуже багато запитань. Та найголовніше із них – де подівся батько нації Нурсултан Назарбаєв? Відповідь на нього пояснює і весь подальший розвиток подій. Тридцять років він вів свій народ до світлого майбутнього. Немає там ні селища, ні містечка, де його іменем не назвали бодай вулиці. Зараз у країні відбуваються такі важливі події, а він не подає ні слуху ні духу. Те, що він зник із інформаційного поля незадовго до початку повстання, може лише підтверджувати, що то могло бути лише операцією прикриття із заміни старого диктатора на більш молодого та більш прогнозованого для Росії. Перший хід – підвищення цін на газ вдвічі, що не могло не викликати протесту. Другий – виведення на вулиці криміналітету та доведення ситуації до безладу. Зачистка під шумок боротьби із "зовнішнім" тероризмом ставлеників старого клану. А спроба звинуватити у всьому Захід та Америку нам пам’ятна ще із часів Революції гідності. Швидке запрошення допомоги у країн договору колективної безпеки мало на меті підтвердити лояльність Москві та дати гарантію іншим диктаторам, що вони не залишаться сам на сам із протестами.
Бо, як будь-якому кримінальному режиму, Москві потрібна банда, зцементована кров’ю власних поневолених народів. Чому ж, власне, виникло бажання замінити Назарбаєва? Відповідь на це питання дізнаємось нескоро. Чи то його клан вже надто зажерся, і спецслужби попереджали про можливість справжнього неконтрольованого владою бунту. А можливо, Росія захотіла перехопити ініціативу в Китаю і Туреччини, які дедалі більше зацікавилися Казахстаном (величезною країною із багатими природними ресурсами). Останнє видається найбільш раціональним поясненням. Уявіть собі перспективу для Росії – мати у себе під животом (якщо подивитись на карту) активного учасника чи то тюркського світу, чи союзника Китаю. Ні одне, ні друге Москву не задовольняє. Тож найближчим часом ми побачимо, чи так легко погодяться Туреччина та Китай, особливо останній, якому вкрай необхідні енергетичні ресурси, із таким перехопленням ініціативи Росією.
Зрозуміло, що для нас активізація на цьому фронті таких великих гравців піде лише на користь, адже відтягнула б увагу Путіна на певний час від нашої країни. Тож за професійної влади ми повинні були б активізувати наші дипломатичні зусилля із вже згаданими геополітичними гравцями. Але, на жаль, доки зима та сніг, наша влада обирає лижі в Буковелі. Така сліпота, мабуть, дорого обійдеться нам у майбутньому.
