Я начальник – ти… Блог Ярослава Волощука

Скандал, який виник минулого тижня із заступником міністра внутрішніх справ, який дуже хотів, аби його всі знали в обличчя, дала мені привід взяти до рук "Кобзар" Тараса Шевченка. Тож раджу і вам прочитати його поему "Сон", у якій саркастично описано імператорський палац російського самодержця, де той заради розваги та для підтримки остраху вдарив підлеглого у пику, а той нижчого в груди і пішло поїхало – аж до самісіньких низів.

Минуло майже двісті років від написання поеми, а хами та самодури досі не перевелися. Отаких-то маємо слуг народу, які навіть до своїх підлеглих ставляться так, наче до якоїсь худоби, а що вже казати, як – до нас із вами. Маю з власного досвіду життя спогад про зустріч із "мєнтами" ще в студентські роки (80-ті минулого століття). Тоді ще радянський міліцейський патруль перестрів нас – групку студентів, що через парк поверталась до гуртожитку – і почав до нас чіплятися, позабирав із кишень студентські квитки і не відпускав доти, доки не витряс із кишень усі гроші, які були при нас. Тих грошей у студентів було небагато, але сам інцидент врізався у мою пам’ять на решту життя.

А скільки було галасу про перетворення колишньої міліції у поліцію. Та значна кількість випадків із побиттям, зґвалтуваннями, наркоторгівлею, автонаїздами лише доводить, що до справжнього реформування ще дуже далеко. Зміна вивісок не дає суттєвих змін у підходах до кадрів у цій службі. За життя я мав знайомство і з справедливими та професійними правоохоронцями, але у мене складалось враження, що їм не дають кар’єрного зростання.

Тож, аналізуючи поведінку цього високопосадовця, думаєш, ким він себе уявляв – царевичем, божком, принцом. Мабуть, якби походив із аристократичного роду, то ніколи не дозволив би собі такої поведінки. Та найстрашніше те, що у нього і паспорт ще російський, і дружбу водив із російським боксером – пітекантропом Валуєвим, близьким до Путіна, а дружина його – у найближчому оточенні нашого ЗЕ-гаранта.

Коли це проаналізуєш, лячно стає: хто нами керує та куди вони нас заведуть. На фоні загрози повномасштабної агресії дуже сумно за цим спостерігати і розуміти, що то таки не хіхоньки на квартальному концерті.