Майже рік мене зомбували з багатьох телевізійних каналів, що незабаром станеться трагічна подія, мало не кінець світу, бо на моєму самовільно встановленому супутниковому телебаченні зникнуть усі супер-пупер канали.
Відверто зізнаюся, я трохи запанікував. Адже добре розумію, що телевізор – це ящик для бомбування. Але взимку, коли ночі довгі, а дні короткі, що без нього робити у хаті? Правда, народна мудрість говорить, що років сто тому, коли телебачення ще не було, люди займалися тим, що робили дітей. Тож у родинах було не по одній чи дві дитини, а по сім, дев’ять чи навіть більше. Та що про це тепер говорити – давно то було.
А от медицина стверджує, що, окрім вже відомих типів залежності алко-, тютюнової, нарко- чи ігрової давно процвітає і телезалежність. Не буду називати прізвища, але в моїх добрих знайомих мало не дійшло до розлучення, оскільки дружина конкретно "підсіла" не серіали.
Для тих, хто професійно займається телемовленням – не велика таємниця, що технологія телевізійного зомбування та ази сітки мовлення були розроблені ще за часів третього рейху. Геббельс був ще той демон, який досконало вмів промивати людські мізки. Ніхто не зможе заперечити, що й досі розроблені ним правила чи не на 90 відсотків застосовуються у формуванні телепрограм більшості країн світу. У Росії – це ідеологічне промивання. В інших країнах – це орієнтація на споживацькі інстинкти. Але технологія є технологія.
Та мій попередній переляк, що я залишуся без цікавих телепрограм, виявився явно перебільшеним. Не хочу рекламувати ці канали, та все ж я нарахував більше трьох десятків україномовних каналів і регіональних, і національних, а ще додайте до цього широку палітру європейських (де хоч і не розумієш слова, але якщо це футбол на італійській, то і без слів усе зрозуміло) до яких матиму доступ.
Тож кожен для себе повинен зробити вибір, чи будуть його зомбувати за кошти власників телеканалу, чи за його особисті. Переконаний, що у будь-якому випадку не варто панікувати та поспішати. Пригадую, як у часи Союзу у Львові захотіли підняти ціну на розливне пиво у барах. Та витримка львів’ян, їхня солідарність і бойкот закладів таки дали результат: протягом двох тижнів були змушені повернути ціну із 30 копійок до 22.
Отож і зараз не раджу всім панікувати та поспішати з оформленням угод на проплату перегляду. Бо власникам каналів може це сподобатись. Сьогодні вони братимуть по сто чи трохи більше гривень, залежно від пакету, а завтра захочуть по триста і більше. Головне для них – нас підсадити на телеголку за гроші. Тож цілком розумним буде рішення – витримати паузу. Наші народні умільці зможуть придумати декодери, які дозволять обходити їх кодування. Впадуть рейтинги каналів і їм стане важче продавати рекламу на них. Технології розвивають настільки стрімко, що важко передбачити, що буде за місяць чи два. Як казав один відомий герой мультфільму "Карлсон, що живе на даху" – головне – без паніки. Поживемо – побачимо, хто кого – вони нас, чи ми – їх. Може менше будемо сидіти біля цього блакитного екрану, і раптом у нас збільшиться народжуваність, почнемо читати більше книжок, чи ходити до тренажерних залів і піклуватися про власне здоров’я.
Головне – усвідомити, що відсутність двох десятків телеканалів – це ще не кінець світу, а жити добре можна і без них.
Ярослав Волощук
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
