Політична клоунада як апогей безвідповідальності

Не намагаюся стати на чийсь бік, але все, що відбувалося з перетином кордону колишнім губернатором Одещини, інакше, як клоунадою чомусь назвати не можу. Головний висновок, який напрошується після перегляду відеорепортажів, той, що, як у влади, так і в опозиційних політиків - мета власні політичні інтереси, а вже потім Україна та її люди. Немає такого, на що вони би не пішли лише заради чергового свого піару. А причина цьому – найбільша та найстрашніша хвороба нашого політикуму і суспільства– безвідповідальність.

Влада в особі президента спочатку роздає праворуч та ліворуч громадянство іноземним політичним варягам, ніби немає власних талановитих менеджерів (думаю, вона просто не хоче їх помічати). Позбавляє його того громадянства теж так, наче, то якась дрібничка, що не заслуговує особливої уваги. І ніхто за це відповідальності не несе.

Тотальна тупість чиновників різних рівнів та служб, причетних до цього інциденту, тягне за собою безліч порушень та ігнорувань законів. Багатогодинна зупинка міжнародного потягу, нагромадження військових на кордоні наче там повинні прориватися танки, а не маргінальний політик, незрозуміла заборона на перетин кордону людині, що не має громадянства України. Навіщо ж тоді так довго говорили про безвіз до ЄС, якщо самі його брутально порушуємо. Навіщо показувати всім таку свою слабкість. Навіть у часи Радянського Союзу один із секретарів ЦК КПУ Леонід Кравчук не боявся виходити на публічні дебати із лідерами Руху. Політики США, Німеччини, Франції та інших цивілізованих країн – саме на теледебатах доводять громадянам свою правоту аргументами, а не дебільними заборонами.

Наша опозиція, при справедливості критики нею влади, сама також ніде і ні в чому не довела, що вона бодай чимось краща від тієї ж влади. Та і яка вона опозиція, якщо по багатьох областях вона сама є владою. Більше двох років на Буковині облрадою керують три опозиційні партії. Що, ми відчули якусь суттєву різницю у формах управління, прорив у залученні інвестицій, різке збільшення кількості робочих місць, покращення справ в освіті, охороні здоров’я. соціальному захисті? Що такого реформаторського станеться у державі, якщо о диво – нинішня опозиція раптом стане владою? Та нічого, бо вона також переймається не нашими із вами проблемами, а політичною доцільністю та особистими інтересами.

І тут найгірше те, що ми вкотре знову хочемо стати на ті самі граблі. Пригадую, як фанатично та до самозречення люди носили на руках та викрикували прізвище однієї людини, аби зробити її президентом. Зробили, і що, тепер навіть соромляться плюнути у той бік. Нам дуже зручно намагатися перекласти відповідальність із себе на когось. Ось виберемо доброго царя і він влаштує нам рай на землі. Та хіба не час збагнути, що такого немає ніде і ніколи не буде. Чому ми так легко створюємо собі великих чи малих кумирів? Мабуть, мало читаємо Біблію, в якій після вигуків осанна, ті самі люди кричали – розіпни, розіпни. Ось і тепер ми вкотре готові – давайте оберемо грузина і він вирішить усі наші проблеми. Якби ж то вони вирішувалися таким простим та легким способом, то можна було би і поляка обрати, і турка, чи монгола. Та ніхто ніколи за нас не вирішить, допоки ми самі не навчимося нести відповідальність за наші дії. І, насамперед, за те, кого ми обираємо на владні посади.

І дуже прикро те, що не проглядається наразі політична сила, якій можна було би довіритися. Знову ж таки за Біблією, ще не минуло тих 40 років водіння Мойсеєм народу пустелею. Тому головне в очікуванні тієї нової генерації політиків не втратити саму Україну.

Ярослав Волощук, член НСЖ України

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram