Протягом трьох тижнів цієї весни я жила в Одесі. Тамтешній менталітет не переставав мене дивувати протягом всього цього часу.
Культура спілкування та ставлення до людей там для нас трохи не звичні.
Якщо на Буковині є добра тітка Галя, яка допоможе тобі, коли ти заблукала, ще й пиріжок із собою дасть, то там є темпераментна тьотя Софа, яка торгує на "Привозі" несвіжою рибою. Коли ж їй скажеш, що ця риба зіпсована, то почуєш у відповідь:
"Дорогая моя, это не рыба испорченная, это у тебя вкус плохой".
Не дуже люблять одесити туристів.
"Понаехали! Почему Одесса? Городов больше нету?! 80% приезжих, одесситов очень мало!" – накричала на мене пані, яку я запитала, як знайти одну із вулиць.
Щоправда, дуже здивувало, що продавці у магазинах, офіціанти у кав’ярнях та ресторанах розмовляють українською. Адже на вулиці та в побуті одесити переважно говорять російською. На момент мого приїзду "перлина біля моря" перейшла із "червоної" карантинної зони у "жовту". Дихати стало легше, але й про карантин забувати не варто. Та в Одесі до нього своєрідне ставлення: в громадському транспорті можна на пальцях полічити людей, які носять маски. І ніхто нікому зауважень не робить.
Якщо ж йдеться про маршрутки, то в Одесі вони в жахливому стані. Брудні та переповнені. Про "сидячі" місця взагалі не йдеться. Вартість проїзду, як і в Чернівцях, – сім гривень. Щоправда, такі вбиті маршрутки в Чернівцях навіть не пускають із міста на ближні села. Також в одеських маршрутках мене не покидала думка, що в мене постійно хочуть щось вкрасти, настільки там багато людей. Тому свою сумочку я завжди тримала в полі зору.
Ціни в магазинах майже не відрізняються від наших, навіть можна знайти щось дешевше. Проте на пляжах ціни захмарні. За одну півлітрову пляшку простої негазованої води я заплатила тридцять (!!) гривень. Це, певно, була найдорожча вода у моєму житті.
"Чому така дорога?" – запитала у продавчині.
"Потому, что это Одесса", – коротко та зрозуміло відповіла вона.
Дорогою додому пригод теж вистало. Особливо вразив стан потяга "Одеса-Чернівці". Плацкартні вагони – брудні та в пилюці. Мені видали брудну постільну білизну. Коли я попросила замінити її, то у відповідь почула від провідника: "У мене все підраховано, спіть на якій є, вона чиста".
Тож після трьох тижнів у "перлині біля моря" дійшла висновку, що сюди достатньо приїхати на тиждень, щоби покупатися в морі…
