Останні два тижні в місті панувала негода. Заметілі, сильні морози. Тож про місцевих комунальників було що послухати від чернівчан.
Вранці їду на роботу тролейбусом. Позаду мене сидять дві жінки, приблизно років 60-65.
"Поглянь на місто! Затори, каша на дорогах, через це почастішали аварії. Куди дивиться влада? Он, мій син живе в Івано-Франківську, то там все по-іншому. Чисте, охайне місто, хороші дороги, а тут ці "бешлеї" ніц не роблять. Пам’ятаю, раніше такого не було, а зараз….", – говорить жінка.
Інша відповідає:
"Та й не кажи, тротуари не прибрані, під ногами слизько. Моя сусідка впала та підвернула ногу. Тепер до смерті буде мучитися з нею! Ти не знаєш, як у нашому віці це все важко заживає".
"А тоді, як були ті заметілі, вони ж дороги зовсім не чистили. Люди їхали з шуфлями в машинах. Дістало! Новий мер – нове життя! Та нема нічого нового, все як було так і залишилося", – викрикує інша.
"Ну, я чула, що там другий начальник, Продан ніби…" (насправді, однофамілець Василя Продана – Петро Продан очолив тролейбусне управління, – авт.)
"Шо, Василь?"
"Та я не знаю, можливо… Каспрука немає, то з ким воювати буде? От і пішов в департамент", – говорить жінка.
Таку реакцію жінок із тролейбуса розумію, тому що впасти досить легко. Проте бачила, як важко працюють у негоду комунальники. Живу на вулиці Південно-Кільцевій. Наша двірничка працює від шостої ранку. Якось я з нею розговорилася.
"Ось, що я тобі скажу, дочко, я працюю за три тисячі гривень. Всі хочуть бути депутатами та бізнесменами, а в нас людей бракує. Хіба я можу одна встигнути розсипати пісок на цілий мікрорайон? Вранці холодно, мороз, заметіль, а я прокидаюся та біжу розчищати. Та замість подяки часто чую: "Ви лише пити вмієте!" Знаєш, як образливо таке чути".
Нашу розмову почув чоловік, стає біля нас:
"Ну, а що не так хіба? Вам дали все! А ви нічого не робите! За що я сплачую податки?"
Двірничка у відповідь почала теж на нього кричати…
