Як ми із Джузеппе шукали путівник по Чернівцях

Серед недільної метушні біля магазину туристичного центру навпроти будинку-корабля до мене звернувся кремезний вусатий чоловік. Його звати Джузеппе, йому потрібен був англомовний чи німецькомовний путівник по Чернівцях. Він показував на табличку "Працюємо без вихідних" і допитувався, коли тут буде відчинено. Спочатку, забувши, що розмовляю з людиною дещо іншої ментальності, спробував йому пояснити, що тут навряд чи відкриється, бо сьогодні неділя. Але Джузеппе тицьнув пальцем на вивіску. До нього не доходило, чому написано "Працюємо", а двері зачинені. Щоби хоч якось виправдати цей парадокс, я пояснив, що сьогодні особлива неділя, святкова, і ми вирушили на пошуки путівника. Дорогою Джузеппе розповів, що знає кілька мов, народився в Італії, жив у Англії, а тепер перебрався до Берліна, і це не останнє місто, де він планує пожити: "Я громадянин Євросоюзу, тому можу жити там, де мені зручно".

Також Джузеппе розповів, що раніше працював журналістом, а тепер, маючи багато вільного часу, просто подорожує світом.

Дорогою Джузеппе запитав, що це в нас святкують (на Центральній площі відбувалося так зване "віче" на підтримку євроінтеграції). Я пояснив, що майже сто років тому буковинці зібралися тут і заявили про бажання приєднатися до України. Відтоді цю дату вшановують. Як англійською буде "віче", я не знав, тому пояснив, що це місцеве свято волевиявлення.

О, – кивнув Джузеппе, – а чому тоді люди ходять шеренгами, як солдати? Більше схоже на парад радянських часів.

Що на це відповісти, я не знав. Проходячи через "гламурний" дворик у центрі, ми наткнулися на кілька десятків міліціонерів, які пили каву, чекаючи, доки закінчиться свято "торжества народовладдя". Ми смикали зачинені двері книжкових крамниць та туристичного центру. Нарешті знайшли відчинену книжкову крамницю в "Українській книзі". Англомовного путівника не знайшлося, зате книжка про Чернівці припала Джузеппе до душі, і він потягнувся за кредиткою до кишені, але тепер уже не вистачало терміналу. "Тільки готівкою", – засмутили в магазині.

Усі книжкові крамниці, які ми обійшли, були зачинені. Раптом мені згадалося, що такі путівники можуть бути в міськраді. Ми зайшли до ратуші, і Джузеппе все-таки отримав путівник безкоштовно. На сходах Джузеппе подякував. Ми попрощалися й уже розходилися, як він раптом гукнув, показуючи пальцем на міськраду: "А вони чому працюють? Сьогодні ж свято?"