Пам‭’‬ятаю,‭ ‬як‭ ‬раніше‭ ‬захоплювався‭ ‬Андрієм‭ ‬Шевченком.‭ ‬Тоді,‭ ‬у‭ ‬всіх‭ ‬моїх‭ ‬однолітків‭ ‬БУЛА МРІЯ‭ ‬побачити‭ ‬його‭ ‬не‭ ‬з‭ ‬екрана‭ ‬телевізора‭ ‬чи‭ ‬з‭ ‬трибуни‭ ‬стадіону,‭ ‬а‭ ‬зблизька.‭

В‭ ‬нашому‭ ‬райцентрі‭ ‬біля‭ ‬стадіону‭ ‬стояв‭ ‬справжній‭ ‬аерофлотський‭ ‬літак.‭ ‬Я‭ ‬того‭ ‬не‭ ‬застав,‭ ‬але‭ ‬батьки‭ ‬розказували,‭ ‬що‭ ‬після‭ ‬того,‭ ‬як‭ ‬його‭ ‬списали,‭ ‬літак‭ ‬використовували‭ ‬як‭ ‬кінотеатр‭ ‬і‭ ‬він‭ ‬збирав‭ ‬постійно‭ ‬повний‭ ‬зал.‭ ‬Чи‭ ‬салон,‭ ‬точніше.‭ ‬Навіть,‭ ‬коли‭ ‬кінотеатр‭ ‬закрили,‭ ‬літак‭ ‬все-одно‭ ‬стояв‭ ‬на‭ ‬місці.‭ ‬На‭ ‬фоні‭ ‬дрібних‭ ‬і‭ ‬темних‭ ‬райцентрівських‭ ‬хат‭ ‬при‭ ‬світлі‭ ‬зимового‭ ‬місяця‭ ‬він‭ ‬виглядав‭ ‬гордо‭ ‬і‭ ‬велично.‭

Неподалік‭ ‬стоїть‭ ‬хата‭ ‬мого‭ ‬хрещеного‭ ‬батька‭ ‬і‭ ‬я‭ ‬добре‭ ‬пам’ятаю,‭ ‬що‭ ‬коли‭ ‬ми‭ ‬з‭ ‬батьками‭ ‬возили‭ ‬до‭ ‬нього‭ ‬вечерю‭ ‬на‭ ‬свята,‭ ‬я‭ ‬щоразу‭ ‬пильно‭ ‬роздивлявся.‭ ‬Коли‭ ‬повертались‭ ‬додому,‭ ‬він‭ ‬теж‭ ‬привертав‭ ‬увагу,‭ ‬як‭ ‬єдине‭ ‬варте її‭ ‬у‭ ‬нашому‭ ‬райцентрі.‭ (‬Тепер‭ ‬увагу‭ ‬в‭ ‬райцентрі‭ ‬привертає,‭ ‬хіба‭ ‬що‭ ‬скульптура‭ ‬напіврадянської‭ ‬жінки‭ ‬на‭ ‬виїзді‭ ‬з‭ ‬грубими‭ ‬рисами‭ ‬обличчя‭ ‬та‭ ‬оберемком‭ ‬чогось,‭ ‬схожого‭ ‬на‭ ‬жито‭ ‬чи‭ ‬бадилля.‭) ‬Двері‭ ‬літака‭ ‬були‭ ‬зачинені‭ ‬і‭ ‬він‭ ‬інтригував‭ ‬своєю‭ ‬таємничістю.‭ ‬Після‭ ‬приїзду‭ ‬від‭ ‬хрещеного‭ ‬я‭ ‬не‭ ‬міг‭ ‬заснути.‭ ‬Ніяк‭ ‬не‭ ‬йшло‭ ‬з‭ ‬голови‭ ‬питання,‭ ‬“Що‭ ‬ж‭ ‬там‭ ‬всередині,‭ ‬як‭ ‬там‭ ‬всередині‭?‬”

Під‭ ‬час‭ ‬чергової‭ ‬поїздки‭ ‬я‭ ‬побачив,‭ ‬що‭ ‬літак‭ ‬зник.‭ ‬“Невже‭ ‬полетів‭?‬” – вистрелило‭ ‬риторичне‭ ‬питання‭ ‬в‭ ‬дитячій‭ ‬голові.‭
Як‭ ‬виявилось,‭ ‬йому‭ ‬обрізали‭ ‬крила‭ ‬і‭ ‬відбуксирували‭ ‬в‭ ‬дитячий‭ ‬табір,‭ ‬аби‭ ‬там‭ ‬він‭ ‬отримав‭ ‬друге‭ ‬життя,‭ ‬як‭ ‬кінотеатр.‭ ‬Згодом‭ ‬його‭ ‬купив‭ ‬один‭ ‬сільський‭ ‬комерсант.‭ ‬Він‭ ‬мав‭ ‬бар‭ ‬на‭ ‬трасі‭ ‬Київ‭ ‬– Одеса‭ ‬і‭ ‬хотів‭ ‬зробити‭ ‬літак‭ ‬його‭ ‬частиною.‭ ‬Люди,‭ ‬які‭ ‬проїжджали‭ ‬трасою‭ ‬зупинялися,‭ ‬роздивлялися‭ ‬і‭ ‬фотографувалися.‭ ‬А‭ ‬потім‭ ‬їхали‭ ‬собі‭ ‬далі,‭ ‬не‭ ‬заходячи‭ ‬до‭ ‬кафе.‭ ‬Згодом‭ ‬злодії,‭ ‬що‭ ‬полюють‭ ‬за‭ ‬кольоровими‭ ‬металами,‭ ‬відкрили‭ ‬його‭ ‬двері‭ ‬і‭ ‬повитягували‭ ‬звідти‭ ‬всі‭ ‬мідні‭ ‬та‭ ‬латунні‭ ‬дроти,‭ ‬яких‭ ‬у‭ ‬нутрощах‭ ‬літака‭ ‬було‭ ‬повно.‭ ‬Пам‭’‬ятаю,‭ ‬як‭ ‬вперше‭ ‬заліз‭ ‬всередину:‭ ‬у‭ ‬понівеченій‭ ‬оболонці‭ ‬нічого‭ ‬цікавого,‭ ‬окрім‭ ‬кількох‭ ‬осиних‭ ‬кубел‭ ‬не‭ ‬було.‭ ‬Згодом‭ ‬його‭ ‬взагалі‭ ‬порізали‭ ‬на‭ ‬алюміній.‭

Краще‭ ‬б‭ ‬мені‭ ‬було‭ ‬не‭ ‬бачити‭ ‬його‭ ‬зблизька‭ ‬і‭ ‬не‭ ‬лазити‭ ‬всередину.‭ ‬Тоді‭ ‬я‭ ‬міг‭ ‬би‭ ‬пам’ятати‭ ‬його‭ ‬величний‭ ‬розмах‭ ‬крил‭ ‬на‭ ‬фоні‭ ‬маленьких‭ ‬райцентрівських‭ ‬хат.‭ ‬Можливо,‭ ‬і‭ ‬досі‭ ‬мене‭ ‬би‭ ‬мучило‭ ‬питання:‭ ‬“Що‭ ‬ж‭ ‬там,‭ ‬всередині‭?‬”
Грець‭ ‬з‭ ‬ним,‭ ‬з‭ ‬тим‭ ‬літаком.‭ ‬Його‭ ‬вже‭ ‬давно‭ ‬нема‭…‬ а‭ ‬от‭ ‬Шевченка‭ ‬шкода‭…‬ Але‭ ‬може‭ ‬тренер‭ ‬з‭ ‬нього‭ ‬колись‭ ‬і‭ ‬вийде.‭

Колаж: durdom.in.ua