Стихійна торгівля непереможна

Стихійну торгівлю в Чернівцях поки що неможливо перемогти. І не тому, що цим не займається влада, а тому, що цьому противляться самі продавці.

Вранці на зупинці на вулиці Шкільній із десяток жінок продають молоко, сметану із клітчастих сумок. Побачивши здалеку міліціонера, дехто відпрацьованими рухами закриває на замок свою сумку й лише спостерігає з лавочки за правоохоронцями. На ринок майже ніхто не йде, усі перечікують.

Та є категорія продавців, яким ці міліціонери "до лампочки".

"Жіночко, йдіть звідси, тут заборонено продавати", – молодий міліціонер свариться з жінкою, яка продає молоко й сир. Вона ж не звертає на нього уваги й простягає покупцю пляшку молока "за дев’ять гривень". Міліціонер витримує паузу, але торгівля продовжується. "Давайте свої документи, я на вас протокол складу", – лякає міліціонер. Продавець "злякалася", закрила сумку й спустилася на три метри нижче – із зупинки за газетний кіоск. Туди ж підтягнулися й інші. Знову розклали торби. Міліціонер вирішив більше не воювати й не звертати уваги на "захованих" продавців. А ті між собою активно обурювалися: "Ось краще би бандітів ловив, а не до нас, бабів, чіплявся. Я йому кажу, відійди, не бачиш, що продаю, а він не вступається".

За кілька годин жінка, яка ображалася на міліціонера, і далі стоїть біля зупинки із пляшками молока та сиром.

Ось так майже щоранку міліція воює зі "стихійниками" на вулицях міста. А результату майже немає – як стояли, так і стоять жінки з відрами, клітчастими сумками й навіть ящиками.

Запитую в однієї із продавців, чому не йде на ринок, невже краще переховуватися від міліціонерів. У неї свої аргументи: "Віддали на ринку на Удонова найдальші ряди, туди ніхто й не доходить, чого нам туди йти". Жінка певним чином має рацію. Принесла ті сумки із села, стала чемно в найдальший ряд, а перекупки, які стоять ближче, свій товар продають швидше. Тому кожен викручується як може.

Міліціонерів уже давно не бояться, бо тут вони є, а тут трохи постояв – і їх немає.

То, може, вирішувати цю проблему спільно – не лише бабцям-стихійникам і міліції, а й чиновникам. Не ходити й не ганяти тих жінок. А думати, як створити комфортні й зручні місця для їхньої торгівлі. Можливо, і в центрі. Звичайно, місту не личить ринок на центральних вулицях. Але не краще вигляд воно має й зі стихійною торгівлею.