Анна МЯЧИНА, газета "Одесская жизнь"

Колись за часів роботи на одеському телебаченні я була частою гостею засідань міської та обласної ради. Завдання не найулюбленіше, але найбільш плідне. На подібних засіданнях можна було назбирати зо п’ять новин, та ще й взяти коментарі по питаннях, які стосувалися журналістських розслідувань. Сьогодні я мала нагоду відвідати Чернівецьку міськраду і порівняти побачене з одеськими враженнями.

Фейсконтроль

Радійте, чернівчани, ви маєте відкритий доступ до своїх шановних депутатів. Бо ми в Одесі за таке "щастя" повинні поборотися: вузький і незручний турнікет, сувора охорона, контроль перепусток. До Чернівецької міськради я зайшла, наче до вільного музею. Заходь, сідай, слухай, ба, навіть коментуй рішення, що тобі не до вподоби. Напевно, так і повинен працювати орган міської влади європейського міста. Згадую, як мої колеги, будучи на одному з львівських фестивалів, так само зайшли до ратуші Львова. Їх не просто не "попросили" звідти з їхньою знімальною технікою, а навіть провели екскурсію. Гідом же був ніхто інший, як сам міський голова. Для мене це особливо показовий випадок. Тому що доступ "до тіла" одеського політика обмежений до крайнощів. Особливо відчуваєш це, коли перед сесією міськраду буквально оточують правоохоронці.

Одноголосно!

Зазначу, що кожне питання, підняте на засіданні Чернівецької міськради, ставало причиною палких дебатів. Народні обранці сперечалися з приводу банків, екологічних рішень, будівництва інфраструктурних об’єктів. Як з’ясувалося, дебатували дві політичні групи, добре відомі чернівчанам.

Одеса не знає дебатів – у нас все "одноголосно", швидко і з мінімальними дискусіями. Депутати вирішують в сесійній залі – громадські активісти протестують під її стінами або безпосередньо на об’єктах. Пустити їх до зали означатиме зрив засідання. Прикро констатувати, але я ніколи не помічала особливого зв’язку між міськими депутатами і пересічними одеситами, на яких безпосередньо впливають рішення високопосадовців.

Напевно, саме тому в Одесі сформувалась так би мовити п’ята влада – влада громадських активістів. Причина – свавілля політиків, що довело суспільство до точки кипіння. Саме активісти піднімають незручні для влади питання, змушують депутатів працювати, а населення визначатися зі своїм ставленням до правлячої еліти.

Але одеський громадський рух має і зворотній бік – ніколи не знаєш, за кого грає той чи інший еколог, активіст чи громадський діяч.

А проблеми ті самі

Одеса майже утричі молодша за Чернівці, але для нас, як і для будь-якого українського міста, принциповим є питання генерального плану. У Південній Пальмірі він народжувався у муках і досі представляє собою найбільш дискусійний документ міста. Тому на засіданні Чернівецької міської ради я особливо відмітила пункт порядку денного про дозвіл будівництва торговельного центру. Поряд зі мною сиділи занепокоєні, чи то автори проекту, чи то їхні представники. Бажаного вони не почули, обіцяли перекрити дорогу, щоб підштовхнути депутатів до скорішого прийняття рішення. Я не пам’ятаю такого випадку, щоб перекрита дорога реально вплинула на хід подій в Одесі. Але маю надію на те, що чернівецька громада добуде свого малою кров’ю.

Ще одне болюче для Одеси питання – екологічне. Безбожна забудова прибережної зони стає регулярним приводом для протестів і масових мітингів. Часом вдалих, часом марних, але це те, що стоїть на порядку денному в кожного одесита, незалежно від району його проживання. Мільйонні відкати дозволяють чиновникам закривати очі на багато що. Але варто зазначити, що останнім часом громадські активісти роблять все, щоб екологічний добробут регіону не давав місцевим депутатам солодко спати.

Тож я була дещо здивована тим фактом, що справою незаконної виїмки гравію з берегів Прута уже рік займається тимчасова депутатська комісія. Ціла група міських чиновників і депутатів(!), користуючись своїм впливом і особливими важелями, розслідують факт порушення екологічного законодавства. В Одесі таке майже неможливо.

Чернівецька міська радо, ти вразила мене!