Днями йшли з подругою повз Театральну площу. Раптом помітили дівчинку років 10, яка каталася на моноциклі (велосипеді з одним колесом). Ми підійшли до дівчинки і висловили їй своє захоплення. Вона дуже здивувалася: "Невже ви вважаєте, що я справді роблю щось варте уваги? Всі довкола – батьки, друзі, знайомі – кажуть, що я займаюся дурницями, вважають моє захоплення дивним…"
Дівчинку звали Мішель. Вона дивилася на нас великими карими очима. І ці очі чекали нашої відповіді, шукали підтримки. З-під шапочки вибивалися довгі темні косички. Дуже мила ця Мішель. До речі, як виявилося, вихованка циркової студії "Капітошка".
"Не слухай тих, хто тобі таке каже! Ти молодець, і те, що ти робиш, справді круто!" – щиро запевнили ми дівчинку. На знак вдячності вона ще раз проїхалася перед нами на моноциклі, і це був справжній цирковий номер.
Ми тепло попрощалися з Мішель і пішли. А я подумала: як прикро, що захоплення дітей знаходять так мало підтримки серед дорослих. Уподобання підлітків часто не розуміють, у них не вірять, висміюють. І тим самим нищать дитячу індивідуальність. Ось і виростають потім із малюків закомплексовані, всі однакові, як під копірку, дорослі. А коли до них ще зрідка приходить бажання написати віршик, зіграти на гітарі чи покататися на велосипеді, як у дитинстві, вони з острахом відмахуються. Адже вони люди серйозні…
