По той бік – уже Хмельниччина. Завдяки розташуванню в улоговині річки в цих краях тепліше, ніж в інших районах області. Швидше достигають фрукти, овочі. Кавуни великі та солодкі, майже як із Херсона. Над річкою звили своє гніздо лелеки. Вони прилітають сюди щороку і виводять малят. Цього літа їх аж троє…
У селі є кілька магазинів, дві автозаправні станції, два готелі. Повз нього пролягає траса державного значення, тож транспорт їздить і вдень, і вночі. Утім, шум машин лише на дорозі. У численних вуличках – тихо, затишно і сонячно.
Попри це, з кожним роком кількість жителів тут зменшується. Одні виїжджають за кордон на заробітки, інші перебираються до міста. Хтось помирає…
Тож чимало хат стоять пусткою. На подвір’ях від плодів гнеться гілля дерев, городи заростають бур’янами. Обробляти їх та збирати врожай нікому.
"Село вмирає, – зітхає одна з місцевих мешканок. – Років 40 тому, коли я вчилася в місті, щотижня приїжджала додому, не могла дочекатися вихідних. Часто зі мною їхали подруги з різних районів – Сокирянського, Кельменецького, Вижницького. Вони були вражені красою нашого села. Вигукували: "Тепер ми розуміємо, чому ти сюди так рвешся!" Але тоді село жило, з кожної хати чувся дитячий сміх…
Певний сплеск був ще у 2000-их роках. Тоді всі кинулися купувати тут хати, хотіли жити на березі Дністра, будуватися. Та поступово все завмерло. Зараз на нашій вулиці пустка в кожній другій хаті. Чимало будинків продають, але ніхто не купує, навіть за малі гроші. Багато людей сидять на заробітках. Поробили вдома ремонти, але повертатися назовсім не хочуть, бо немає роботи".
Коли почали приїжджати переселенці, село трохи ожило. Люди стали оселятися у порожніх хатах. Місцеві їх пускали безкоштовно. Та з часом більшість приїжджих перебралися до міст. Хтось повернувся додому.
"Ми прихистили двох жінок із Харківщини – маму і доньку. Віддали їм хату бабусі, якої кілька років тому не стало, – розповідає місцева мешканка. – Вони добрі прості люди, дуже нам дякували й не крутили носом, що немає всіх тих умов, що у місті. Мама була вже старенька, хворіла і невдовзі померла. Тут її і поховали. Навряд чи могла вона собі колись уявити, що лежатиме на кладовищі села над Дністром… Донька ж через деякий час повернулася до рідного міста".
Якщо раніше обробляти десятки соток городів і тримати свиней, курей, корову і ще купу живності у селі вважалося святою справою, то зараз це вже швидше виняток. Недавно трасою повз село везли у клітках свиней, то місцева дітлашня вся збіглася дивитися на них, неначе то якісь крокодили.
"Колись мало не в кожному дворі були корови, а зараз залишилося лише декілька на все село, – згадує співрозмовниця. – Та й поля всі повіддавали в оренду фермерам, які там сіють пшеницю, сою. Так село потроху і вмирає…"
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
