Пального бракує, а машин на дорогах – ні. Блог Галини Олійник

Московити розбомбили українські нафтопереробні заводи та нафтобази, спричинивши дефіцит пального в країні. Куди не зайдеш, всюди точаться про це розмови. У соцмережах водії та водійки запитують одне в одного, де та за скільки можна придбати бензин або дизель. Навіть спеціальні групи та канали у соцмережах створюють, в яких діляться цією цінною інформацією. Також можна часто тепер почути телефонні розмови, в яких перехожі бідкаються, мовляв, як же дорого і які ж ці продавці палива – безсовісні спекулянти.

Кризу обіцяють вирішити. Вирішать, звісно. Інші країни допоможуть, підтримають. Але поки що ситуація не надто втішна.



Утім, на громадському транспорті в Чернівцях дефіцит палива наразі особливо не позначився. Принаймні я не помітила. Маршрутки курсують. Їхню кількість ще й доповнили новими маршрутами. Крім того, маршруткам є дешевший аналог – тролейбуси. Тим взагалі жодна паливна криза не страшна.

Та, попри це, помітила дивну річ: попри таку ситуацію, машин на чернівецьких дорогах менше не стало. Їздять собі, як і раніше. Дорогі та дешеві, великі та компактні… Їздять і скаржаться на те, що дорого.

А маршрутки й тролейбуси при цьому катаються містом напівпорожні. З чим це пов’язано, не знаю. Адже людей у місті, навпаки, стало більше. Та, якщо раніше в громадський транспорт часто неможливо було влізти, настільки він був забитий, то зараз без проблем можна знайти "сидяче" місце навіть у пікові періоди. Ще й повибирати: хоч спереду, хоч ззаду, хоч збоку.

Єдині, хто стабільно користується громадським транспортом (зазвичай тролейбусами), – це пенсіонери. Вони займають місця і їдуть, куди їм треба...

Я й сама раніше частенько користувалася авто. Коли, до прикладу, потрібно було з дітьми поїхати в поліклініку чи затаритися на тиждень продуктами у торговому центрі, просила родичку, в якої є автівка, повезти нас.

Але зараз намагаюся цього не робити. Бо хоча родичка і запевняє, що ще встигла до настання кризи заправити повний бак, та все одно лячно. Бензин же має здатність закінчуватися. А якщо потім не буде? Або збуватиметься за такою захмарною ціною, що треба нирку продати, би заправитися?

Тож днями, коли родичка запропонувала відвезти мене з донькою до поліклініки, я, подякувавши, відмовилася.

"Е, ні, – кажу. – Я краще маршруткою. Економте бензин. Бо хтозна, що буде завтра. А що, як доведеться терміново кудись їхати, а не матимемо чим заправити. Водою ж не заллємо".

Так і ведеться тепер. Їдемо напівпорожніми маршруткою чи тролейбусом, водій похмурий, бо мало пасажирів і, відповідно, зароблених коштів. А з вікна бачимо колони машин. Через них утворюються затяжні затори.
Застрягає в них і наша маршрутка. Чекаємо…


Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram