Неодноразово чула, як директори шкіл гордо повідомляли: "У нас елітний заклад, майже всі вступили до вузів! – і, ніби вибачаючись, додавали: – Лише один наш учень навчається у профтехучилищі. Ну, розумієте, там неблагополучна сім’я, грошей у них немає…"
Так, начебто отримати робітничу спеціальність – це якийсь злочин. Робітничий фах чомусь вважається непрестижним і на робітників ми дивимося зверхньо (поки не потече унітаз чи не відвалиться дверна ручка).
Тож ще варто розібратися, на кого треба дивитися зверхньо: на випускника юридичного факультету, який не може знайти роботи (бо юристів, хоч ставок ними гати), чи на швачку, до якої за пошиттям випускної сукні черга стоїть?
Та що ж такого престижного у вищій освіті? Часто її якість бажає кращого. А грошей скільки треба витратити! А потім ще й роботу знайти... Мабуть, кожен із вас знає чимало людей з вищою освітою, які працюють не за фахом, миють підлоги за кордоном… Дехто таки влаштовується. Але ці люди або дуже настирні і розумні, або, що більш імовірно, їхні батьки мають зв’язки та багато грошей.
Та найцікавіше те, що абітурієнтів на "престижні" спеціальності менше не стає! Навпаки – конкурс просто шалений – по 20, а то й 30 осіб на місце! Тоді як у профтехучилищах – недобір учнів, хоча директори кожного би приймали з руками й ногами.
Дивлячись на величезні черги вступників до вузів, часто запитую себе: "Куди вони всі подінуться?" А ще з сумом думаю, що з такими темпами "масового одипломлювання" скоро нікому буде готувати, прибирати, будувати, шити чи працювати на полі.
