Людське життя – лише спалах у плинності буття

Колись для того, аби студенти мислили творчо, моя викладачка зарубіжної літератури вдавалася до різних методів. Ми розглядали ілюстрації, портрети авторів та намагалися давати характеристики. Це була цікава гра набутого людського досвіду та фантазії. От і зараз, прочитавши книгу, дивлюсь на обкладинку. Жінка в червоній сукні, бик, виклик у погляді вродливиці, сонце на задньому плані… Виглядає так, наче зараз почнеться боротьба. З’являється думка: чи не через жінок виникає стільки жалю, але й радості, конфліктів, зрештою війн.

Отож трішки про "Фієсту" Ернеста Гемінґвея. Цьогоріч цей відомий роман у перекладі Віктора Морозова опублікувало "Видавництво Старого Лева". Передмову написав Сергій Жадан. Їй передують культова фраза Ґертруди Стайн: "Ви всі – втрачене покоління", а також цитата Екклезіаста про циклічність життя. Здається, що людина – це мить, яскравий спалах сонця, що постійно сходить і заходить. Усе інше більш-менш вічне.

"Наше перебування на землі недовговічне. Тому сповнимося радості, віри й подяки"

Про війну ніхто з персонажів не воліє говорити вголос, але вона не покидає їх. Джейк Барнс якось під час розмови з повією подумав собі: "Мабуть, ми завели б розмову про війну, погодившись, що це справжнє лихо для нашої цивілізації, і краще було б її уникнути. Я вже цілком занудився…" Про свою імпотенцію, спричинену травмою, каже: "І взагалі, я вважаю кумедним те, що зі мною сталося. Ніколи про це й не думаю". Але думає. Жоден сильний чоловік не застрахований від печалей. Трапляються фрази: "Дуже легко вдавати з себе крутого хлопця вдень, але вночі – це зовсім інша справа", "Не падай духом. Ніколи. Секрет мого успіху. Не падати духом. Ніколи привселюдно не падаю духом". Наслідки жорстокості спонукають до висловлювань: "Нехай буде гречка, аби не суперечка". А ще до правдиво-іронічних:
– Цікаво, котрого дня Бог створив курку?
– Ох, – зітхнув Білл, обсмоктуючи ніжку, – ну звідки ж нам знати? Не треба зайвих питань. Наше перебування на землі недовговічне. Тому сповнимося радості, віри й подяки.

Ці чоловіки знають ціну щоденним радощам. Джейк Барнс – естет, любить багато випивки, але вишуканої. Він найбільш виважений. Змирився з життям. Говорить те, що думає. Виняток – друзі: "Бог тобі в поміч", а вголос: "Забудь, що я казав. Я перепрошую". Його слова відповідають вчинкам, щедрий, надмірно вдумливий. Хоча остання риса притаманна всім. Вони не терплять самолюбства: "Дехто ставив запитання лише для того, щоб послухати самих себе, а кілька репортерів запитали те, на що дійсно хотіли почути відповідь". Підтримують одні одних: "Застряг на другій книзі" – "Це з усіма трапляється". Багацько прихованого гумору захищає від слів: "Мене добивають думки про те, що життя так швидко минає, а я ніби й не живу".

Від війни до кохання

Фатальна жінка Брет. Вона любить Джейка, крутить голову наївному романтику Роберту, планує заміжжя з Майком, втікає з юним тореадором Педро. І це ще не повний перелік її перемог. Неможливість бути з головним героєм спричинює магнетизм до нього. Джейк уміє справлятися з почуттями. Він реаліст, що передусім цінує дружбу. Його пристрасть вилилась у кориду.

Корида – життя чи пародія на нього?

Значну частину роману займає показ карнавальної атмосфери. Проте головні герої говорять без масок. Така настроєва опозиція мовби закликає сприймати життя тверезо, навіть якщо натрапляємо на море марок алкоголю. У нього тут своя роль: "Коли багато вина, всі забувають про небезпеку і відчувають, що все одно ніхто не в змозі відвернути те, що має неминуче статися".

Що ж таке корида? Підкорення, танець смерті, природність. Короткий фрагмент життя. Для одного з суперників воно лише спалах. Хтось каже: "Нікому не дано прожити все своє життя інтенсивно, хіба що тореадорам".

Олександр Бойченко у книзі "Мої серед чужих" говорить: "Через фієсту Джейк Барнс залучається до руху вічних сил природи і тим долає – бодай психологічно – втраченість свого покоління. Легко помітити, що, оцінюючи людей, Гемінґвей абсолютно не звертає уваги на походження, освіту чи соціальний статус: його цікавить суто людська вартість людини, її здатність пройти випробування "справжній життям". Інакше кажучи, йдеться про споконвічний обряд ініціації, етапи якої – полювання, корида, вино, кохання – слугують сакральним пропуском у майбутнє".

Хто ж бажає ближче пізнати зміст цього дійства, то варто прочитати поезію Тараса Мельничука "Корида. Монолог бика (за Хемінгуеєм)":
На арені –
двоє:
бик – і людина,
Знеможене тіло –
нескорений дух.
Переможців
не буде –
хто б не загинув:
Вперед,
матадоре!..
Я – жду!

Насамкінець скажу: якось у детективі "Правда про справу Гаррі Квеберта" прочитала рядки:
– Гаррі, чому всі письменники такі самотні? Гемінґвей, Мелвілл… Це ж найсамотніші люди на світі!
– Хтозна, чи всі письменники самотні, чи, може, вони від самотності й пишуть…

Подумала, якщо від самоти створюють такі книги, то скільки в ній прихованого, нерозгаданого та прекрасного. Герої "Фієсти" знають про це по собі.