Особливості чернівецької літературної анатомії

Усім відомо, що для того, аби зібрати щедрий урожай, потрібно підготувати ґрунт. І потребує цей процес неабияких зусиль не однієї фахової людини, а багатьох. Якщо ж хочеться літературних сходів, то треба працювати за аналогічним принципом. Думаю, схоже мислили організатори публічної дискусії "Анатомія літературного процесу", що відбулася 25 квітня о 19:00 в Paul Celan Literaturzentrum. Оскільки знаю, якою нелегкою для реалізації є творча ініціатива, то захід оминути не могла. І не лише з цієї причини.

В описі події було зазначено: "Щороку в Чернівцях відбувається багато літературних зустрічей, читань та презентацій книжок, але публічні дискусії про особливості літературного процесу в місті проходять вкрай рідко". Кожен, хто прийшов, мав змогу дізнатися про тих письменників, що репрезентують літературні Чернівці; про нюанси створення власної книги та її видання; про специфіку краю червоної рути порівняно з іншими. Також за мету було поставлено зібрати на одній сцені найбільш активних учасників літературного життя міста.

Як на мене, потрібність таких обговорень очевидна. Про популяризацію міста як культурного осередку всередині країни та за її межами дбає Міжнародна літературна корпорація "Meridian Czernowitz". Проте варто виховувати письменницьке покоління та займатися об’єднанням авторів, що станом на сьогодні вже працюють, у цілісну структуру, у межах якої буде можливість обмінюватися досвідом, генерувати ідеї, зрештою рухати творчий процес у бік прогресу.

Отож у дискусії брали участь: Олександр Бойченко, Інга Кейван, Христя Венгринюк, Максим Дупешко, Валерія Чорней, Андрій Тужиков. Вийшов доволі цікавий письменницький мікс творців поезії, прози й літературної критики. Модерувала захід Лілія Шутяк, літературний критик, книжковий оглядач, прес-секретар "Meridian Czernowitz".



Зазначу, що в залі ніде яблуку було впасти. Упевнена, що, окрім надзвичайно актуальної теми, люд привабила вельми цікава, красива та приємна оку афіша, яку створила Maria Hildenbrandt.

Поділюся тим, що вихопила з розмов.

Що турбує автора, а також порада початківцям

У розмові йшлося про те, що частенько письменників запитують щось на кшталт: "Чому так довго немає нової книги?", "Чи пишете щось?" тощо. Присутні митці відповідають: якщо не анонсовано презентацію, то це не означає, що автор нічого не пише. Просто триває вельми трудомісткий процес, що вимагає часу, фізичних і моральних сил. Читачеві потрібно розуміти, що творчість поспіху не терпить. Вона вимагає виваженості.

Для початківців було дано пораду: не варто вважати себе нащадками Пауля Целана чи Рози Ауслендер, не треба намагатися бути другою Ліною Костенко чи творити схоже до Сергія Жадана. Необхідно шукати себе.

Олександр Бойченко також пожартував, що для того, аби стати в Чернівцях відомим літератором, то треба писати про яблука, натякаючи на "Яблуко в тайстрі" Валерії Чорней та "Історію, варту цілого яблуневого саду" Максима Дупешка.

Про кухню книговидання

Відвідувачі дискусії почули про те, як видати своє творіння. Оскільки присутні митці друкували книги як у чернівецькому видавництві "Книги – ХХІ", так і, наприклад, у львівському "Видавництві Старого Лева", то не зі слів знають, що й до чого. Валерія Чорней повідомила, що "ВСЛ" ось уже два роки не приймає рукописи. Проте можна звернутися особисто й постаратися зацікавити редакторів написаним. Звісно, якщо воно вартісне. Інколи імениті автори по кілька років чекають на друк книги, адже для цього потрібен час. Христя Венгринюк, що є головним редактором дитячого арт-видавництва "Чорні вівці", повідомила про те, що буває важко відмовляти не надто вмілим письменникам. Але потрібно. Бо читач має отримувати якісний матеріал.

Чи зможуть Чернівці повторити успіх Івано-Франківська?

Багато говорилося про поняття "станіславського феномена", яким окреслено групу франківських постмодерністів.

Івано-Франківськ – це, мабуть, найбільш україномовне місто, тому там було сприятливе середовище для формування осередку літераторів, а відтак послідовників – молодого покоління письменників. За словами Олександра Бойченка, для створення подібного угруповання необхідно мати основу, тобто мистецьку групу, видавництво, місце збору, а також журнал, який би друкував напрацювання. В Івано-Франківську все це було. Але навіть у Чернівцях щось таке є змога вималювати. Наявний творчий фундамент, Літературний целанівський центр як локація, видавництво "Книги – ХХІ", а щодо часопису ще варто подумати. Можливо, доречно розпочати зі схожих зустрічей і роботи в соціальних мережах. Поступово можна сподіватися на появу охочих до пера. Так, було би багато графоманів, але то не біда, бо серед них може виписатися кілька достойних. Є всі шанси, щоб у прийдешньому говорити про щось феноменальне й у Чернівцях.

Фінальні слова

Неодноразово було згадано інших чернівецьких митців, які в майбутньому могли би долучитися до обговорень.

Насамкінець пролунало запитання щодо того, чи хотіли би письменники, аби їхня творчість увійшла до шкільної програми. Більшість не має такого бажання, аргументуючи примусовим характером вивчення, а що через силу, то не для задоволення. Також було дано відповідь стосовно того, яким має бути сучасний автор. Якщо об’єднати думки, то це трішки маркетолог, що має власний почерк, який щирий насамперед перед собою.

Було заплановано, що захід закінчиться читанням фрагментів творчості. Для мене такий варіант був би найбільш підхожим. Бо люди надзвичайно різні, пишуть про різне. Саме таке завершення би посприяло кращому розумінню аудиторією базової літературної платформи, на основі якої можна будувати щось більше. Проте лише Олександр Бойченко зачитав свій есей, що підсумував проговорене в фіналі дискусії.

Додам, що відчуваю потребу в подібних зустрічах. Це була дуже хороша спроба згуртування зацікавлених у розвитку літературного чернівецького життя. І вона вартує уваги. Не знаю, чому так мало про це було написано в ЗМІ наступного дня.

Маю надію на продовження… Головне, що покладено початок.