Частенько під час спілкування з людьми, котрі створюють українську музику, можна почути (з шаною та любов’ю), що в нашій державі є не лише гурт "Океан Ельзи". Він, безперечно, задає тон, його пісні звучать із кожного радіоприймача, проте багато самобутніх колективів залишаються в тіні. І це не провина першого чи других. Радше українці не отримували альтернативи, а відтак критикували цю ефемерну відсутність, навіть не здогадуючись, що насправді є стільки сповнених ідей і бажання груп, які весь цей час творили та чекали того часу, коли в Україні полюблять українське. Зрештою, на мою думку, він настає.
Сприяє цьому зокрема й набуття чинності закону про мовне квотування на радіо. Усе почалося з того, що 27 січня 2016 року народними депутатами було внесено на розгляд законопроект № 3822. Відтоді музичний світ розділився на прихильників і противників. Перші висловлювали такі думки: має бути законодавчо прописаний мінімум українського звучання; треба робити кроки для створення загальнонаціональної музичної мережі; у нас багато достойних виконавців, котрих не знають, але вони вартують того, щоб бути почутими. Їхній рівень виходить за межі поодиноких концертів у місцевих розважальних закладах чи нечастих виступів на фестивалях тощо. Аргументи проти цього були доволі різними: немає в нас достатньо якісної україномовної музики, щоб заповнити цих 35%; є музиканти, які пишуть музику винятково іноземними мовами, адже прагнуть вийти на європейський ринок (наприклад, на полікультурній Буковині). За замовчуванням було зрозуміло, що просто радіостанціям доведеться нарешті "витягнути" вітчизняних артистів із нічних ефірів, суттєво доповнити їх перелік і донести до слухача.
Щодо самого закону, то він набув чинності 8 листопада 2016 року. Квоти вводитимуть поступово протягом трьох років (спершу 25%, потім 30%, зрештою й усі 35%). Трансляція відбуватиметься з 07:00 до 14:00 та з 15:00 до 22:00. Для станцій, які мають ліценцію на мовлення 60% продукту мовами ЄС, діятиме пільгова квота (25%) на пісні українською.
Якщо брати європейський досвід, то у Польщі 33% від квартального обсягу повинні становити програми польською (60% від цієї кількості мають транслюватися впродовж 05:00–24:00); у Франції – 40% для франкомовної музики (20% для нових виконавців) протягом 06:30–10:30; у Бельгії мовне питання вирішується окремо кожною з трьох спільнот (французькою, німецькою, фламандською).
Минуло кілька місяців, але вже відчутні наслідки. І не лише на радіо. Важливі конкурси, як-от національний відбір на "Євробачення", відкривають для країни нові імена: "Kadnay", Melovin, "Vivienne Mort", "Panivalkova", Rozhden, "Сальто Назад", "Aghiazma", "Monochromea" тощо. З’являється багато фестивалів, які показують хороший музичний рівень та добре організовані. Адміністратори в тематичних спільнотах у соціальних мережах та інтернет-користувачі створюють підбірки пісень із приписами "наше", "українське". Така тенденція не може не тішити.
Однак що ж діється всередині цього процесу? Ніхто не може розповісти про внутрішню музичну "кухню" краще, ніж людина, яка в ній працює. Тому поділився думками щодо розвитку сучасної української музичної індустрії та розповів про власний досвід у цій сфері лідер чернівецького гурту "Monopolia" Олексій Іванков.
– Як Ви ставитеся до закону про квоти для музики українською тепер, коли він почав діяти?
– Я оцінюю його дуже позитивно, бо саме зараз різноманітні радіо почали транслювати багато української музики, створювати списки, як-от портал "Karabas live" опублікував список, де є 300 україномовних пісень останніх років, які "не позбавлені смаку і можуть звучати в ефірі українських радіо" (goo.gl/ZCu5oh). Деякі музиканти говорять про можливі мінуси, які можуть з’явитися в довгостроковій перспективі, але вважаю, що вони надумані. Наприклад, телеканал "М2" повністю перейшов на україномовний контент, і це дало приріст активності наприкінці року. Про позитив квотування можу сказати й на прикладі "Монополії". Звучимо на багатьох радіостанціях по всій Україні. До нас звертались і з Києва, і з Запоріжжя, і з деяких міст Західної України. Музика лунає й на радіостанціях FDR-media, і на "Яскравому радіо", і на наших чернівецьких. Навряд чи це було би без дії цього закону.
– Скажіть ще таке, з якими труднощами зіштовхуються музиканти, намагаючись створити свою музику та й майбутньому популяризувати її?
– Вважаю, що досі музичний ринок в Україні не сформований. Тобто шляхи популяризації музики досить хаотичні, але цей процес почав стрімко налагоджуватися. Звичайно, проблема кожного молодого гурту й у фінансуванні. Записати якісний альбом коштує від 1000 доларів. Те саме й щодо кліпу. Молоді музиканти часто знімають не найякісніші відео, але здатні зачепити своєю ідеєю, новаторством, щирістю. Те саме й щодо записів. Найбільш яскравий приклад – "Один в каное". Вони стали відомими Україні, не маючи ні одного професійного запису, кліпу та ротацій на радіо й телеканалах. Гурти часто співпрацюють один з одним, допомагають. Наприклад, група з Луцька може допомогти колективу з Чернівців, коли той приїздить виступати в їхнє місто, а потім навпаки (з рекламою, житлом, інформацією про заклад, екскурсією по місту врешті). Окрім того, початківцям часто доводиться все робити самим: бути менеджерами, стилістами, звукорежисерами тощо. Проте мушу визнати, що часто їм це вдається краще, аніж командам іменитих зірок. Окрім того, вирішальною є допомога й самих слухачів. Хтось розміщує VK нашу музику; хтось дає слухати її своїм друзям, запрошує їх на концерти.
– Цікаво, як Ви ставитеся до музичних конкурсів і фестивалів? У чому їх специфіка?
– Зараз фестивальний рух в Україні розвивається з неймовірною швидкістю та досяг такого розвитку, якого не було ще ніколи. Звичайно, з’явилось багато не зовсім якісно організованих заходів, але всі вони пройдуть певний "природний добір". Якщо раніше фестивалі були чимось на кшталт причини зібратись не зовсім для музики, то зараз вони істотно впливають на формування світогляду молоді, якої на них стає все більше. Наприклад, "Бандерштат" у Луцьку має чітке націоналістичне спрямування. На території фесту заборонено вживати спиртні напої. Щодо специфіки інших фестивалів, то "Zaxidfest" є найбільшим в Україні, запрошує відомих музикантів; тернопільське "Файне місто" має найчіткішу проукраїнську лінію, закордонних гостей також привозить; "Atlas Weekend" – київський захід, серед хедлайнерів – Дорн, 5'Nizza, Джамала, а цього року вже анонсований John Newman; "Respublica FEST" відбувається на території Кам’янець-Подільської фортеці, він більш рокового спрямування, роль хедлайнерів виконують гурти рівня "The Hardkiss" і "Бумбокс"; назву ще харківський "Імпульс-фест", "Схід-рок" у Сумській області, "Z-Games", який проходить поблизу Одеси тощо. У правильному напрямку рухається шоу "Х-фактор". Почали з гуртами працювати, причому хорошими.
– Яким чином Ви доносите свою музику до слухача?
– Завдяки ротації пісень на радіо. Ще працюємо в соціальних мережах. Важливим елементом для популяризації музики є відео. Інколи один "вірусний ролик" може зробити гурт популярним. Допомагають ті ж фестивалі, там збирається багато людей, які, можливо, і не чули про групу, але відкривають її для себе. Потім приходять на виступи, влаштовані в післяфестивальний період.
– Розкажіть трішки детальніше про спілкування між гуртами. Наскільки я розумію, є певне музичне середовище, у якому люди діляться досвідом.
– Гурти між собою тісно спілкуються. Ми маємо друзів майже в половині міст України. І це при тому, що ще немає двох років, як у нас був перший виїзний концерт. Як я раніше зазначав, допомагаємо одні одним із проведенням заходів кожен у своєму місті; кажемо, які студії хороші; розповідаємо про те, чи надійні організатори певних заходів, чи з ними не варто мати справ; ділимося новинами зі світу української й зарубіжної музики тощо.
– Поділіться досвідом, що треба зробити перед тим, як слухач отримає готову пісню?
– Щодо пісні, то все залежить від рівня гурту. Якщо говорити про професійний підхід, то спершу відбуваються репетиції, на яких пісню доводять до ладу. Потім іде студійна робота, у процесі якої можуть додатись деталі. Пізніше готову композицію випускають як сингл, презентують на SoundCloud, у соціальних мережах, контактують із низкою радіостанцій, поширюють в інтернеті. Потім працюють над відео, демонструють його публіці та ЗМІ. У професійних гуртів цим займаються менеджери. SMM-менеджери працюють над розповсюдженням інформації в соціальних мережах. Концертні менеджери домовляються за концерти, їх деталі, формують концертний графік, контактують з організаторами тощо. Це доволі важка та кропітка робота.
– На Вашу думку, чи можна в нашій країні заробляти лише музикою?
– Можна, лише потрібно вийти на певний рівень. Щодо гуртів, котрі лише починають музичну діяльність, то мають більше витрат, аніж прибутку. Кошти потрібні на записи, відеозйомки та ще на чимало всього. Але впевнений, що коли об’єднуються талант і грамотний менеджмент, то успіху досягти доволі легко.
Варто зауважити, що "Монополію" та багато інших нових колективів український слухач лише починає відкривати для себе. Ось лише невеличкий список гуртів, які поки що маловідомі широкому загалу, але вже мають своїх слухачів по всій країні: "Медовий Полин", "Леді Джанк", "Колір", "Arlett", "Krut", "Патроничі", "Санмай", "Чумацький Шлях", "Гуцул Каліпсо", "The Elephants", "Кімната Гретхен", "Sinoptik", "Fontaliza", "Триставісім", "Мольфа", "Дикі Серцем", "Біла Вежа", "Не лізь, бо вб’є", "Тоїа", "Відверто", "Farinhate", "Tik Tu", "Blooms Corda", "Mari Cheba", "Правиця", "Mr.Freeman", "The Hypnotunez" тощо.
Єдиний висновок, який приходить у голову, – українська музика жива, її серце б’ється. Музиканти творять, самовиражаються в різних жанрах, прагнуть знайти свого слухача та не поступаються закордонним артистам. Тому знаймо, окрім легендарного "ОЕ", і молоде покоління української музики. Любімо наше співоче різноманіття.
1-03-2017, 12:12
0
2 762
