Активісти Майдану, які повертаються до звичайного життя, дедалі більше розчаровуються. Якщо ще "нагорі" хоч якісь зміни намічаються, то в регіонах – на побутовому рівні – нічого не змінилося.
Моя знайома волонтер Євромайдану, яка навчається у вузі, перебувала в Києві три місяці. Там разом із багатьма боролася за Україну, про яку мріє більшість. На Майдані вона ризикувала життям та мала поранення. Коли вистояла і залишилася жива, то вірила, що зміни в Україні неминучі, але…
"Перед одним із модулів підійшла моя радісна одногрупниця і похизувалася, що вже має максимум балів, – розповідає дівчина. – Вона вже домовилася з викладачем. Після почутого я їй лише сказала: "Відійти, а то я себе не контролюю". А на душі стало так бридко... За що ж боролися на Майдані, чому загинули люди?"
Ось ще один приклад. Знайомий пішов на прийом у прийомний день до державної структури. У коридорі зібралося понад 20 людей. Начальник запізнився на 45 хвилин. Далі "просунув" (інакше не скажеш) повз людей до кабінету, навіть не вибачившись.
З "совковою" бюрократією зіткнувся в одній із міських поліклінік і викладач ЧНУ Володимир Комісарчук. Чоловік за станом здоров’я мусив відвідати поліклініку і зайняв "живу чергу". Але потрапити до лікаря не вдавалося через людей, які заходили на прийом поза чергою.
"Переді мною у черзі була жінка з дочкою. Не знаю, який у дочки діагноз, але вона весь час просиділа у марлевій пов’язці. Не думаю, що цілком здорова людина буде сидіти у цій пов’язці. І ніхто з людей, які заходили поза чергою, на це не звертали уваги, – розповів чоловік. – Та найбільше мене роздратувало, коли до кабінету підійшла медсестра з двома дівчатами, а вийшовши, сказала їм: "Зайдете через десять хвилин без черги. І сама пішла, залишивши їх біля кабінету... Врешті-решт я потрапив до лікаря, в кабінеті просидів не більше двох хвилин. А в черзі просидів півтори години".
Викладач вважає, що необхідно змінювати все, починаючи з низів. Про необхідні зміни в країні кажуть усі. Та мусимо знати, що змінитися повинен кожен із нас. Думаю, нічого страшного не трапилося би, якби студентка не домовлялася про модуль із викладачем, а вивчила предмет. І чи було би гірше тим двом дівчатам, якби вони по-чесному дочекалися своєї черги?
Ми й надалі маємо будувати країну всі разом. Не варто сподіватися, що на виборах ми оберемо чарівника, який відразу ж зможе змінити всю систему.
А історія нас не вчить. Взяти хоча би 2004 рік, коли відбулася Помаранчева революція. Всі, наче зачаровані, твердо вірили в нового президента Ющенка. А згодом прийшло глибоке розчарування. Не знаю, наскільки це знаково, але в одному з інтерв’ю Ющенко сказав: "Не зачаровуйтесь, щоби не розчаровуватися".
Зараз ми повинні слідувати цим словам, щоби історія більше не повторилася.
