"Хто крайній? Тоді я буду за вами", – чи не щохвилини чую фразу в черзі на здачу крові в міській поліклініці №2. Тут все справедливо. На диво, черги дотримуються і малі, і старі, і навіть працівниця-медик.
Протягом першої години забір крові в людей здійснює лише одна медпрацівник. Тому черга утворюється довжелезна. Проте ніхто не поспішає до дверей. Кожен намагається дізнатися, за ким заходитиме до кабінету.
"А хто крайній?", – запитує бабуся, яка заходить до поліклініки, опираючись на палицю.
"Так підете переді мною", – відповідає їй молодий чоловік, що вже майже дочекався своєї черги.
"Ні, такого бути не може, – обурюється бабуся, присідаючи на диванчик, що стоїть поряд. – Це нечесно. І я чекатиму саме своєї черги. Бо живуча... Всіх переживу і уряд наш також, – додає бабуся. – Довели людей до краю... Подивіться лише на ціни – які дорогі ліки, газ...".
"То ви вже, як у анекдоті, говорите, – жартує один із чоловіків із черги. – Отож, приходить лікар до своєї столітньої пацієнтки вітати її з ювілеєм, а вона й бідкається. Мовляв, доглядали ви мене, дбали про моє здоров’я, а що ж робитиму, як ви помрете?".
Люди в черзі переглядаються з посмішками.
Далі підходить, кульгаючи, молодий чоловік у військовій формі. Незважаючи на дозвіл військовим заходити до лікаря поза чергою, чекає, притулившись спиною до стіни.
"А хто крайній? Тоді я буду за вами, – виходить з кабінету реєстратури жінка в білому халаті і додає: Коли підходитиме моя черга, гукніть на мене".
Всі схвально переглядаються. "Такого ще не бачила, щоб медик заходила на прийом до колеги, дотримуючись черги", – додає бабуся, що опирається на палицю.
Мені й подумалося, що доки мерія та чиновники від медицини роздумують над електронними чергами та інформатизацією медицини, зміни вже розпочалися. А головне – в головах кожного з нас. Люди зважають на тих, хто поруч із ними – дотримуються черги, не сперечаються, а жартують, а чи не найголовніше – поважають один одного. Не чекаючи, доки чиновники своїми рішеннями ліквідують ці черги.
