Обід, близько 12 години. На лінію швидкої допомоги надходить виклик: підприємство, жінка, 63 років, погіршення свідомості. Менш ніж за хвилину разом із восьмою бригадою виїжджаємо на виклик.
Туди доїжджаємо швидко, автівок на дорозі не багато. Лікар із фельдшером оглядають пацієнтку. За всіма ознаками – підозра на інсульт. Пацієнтку госпіталізують у міський інсультний центр.
Водій вмикає сирену. Виїжджаємо. А от доїхати швидко до лікарні не зовсім вдається. Хоч за правилами дорожнього руху водії зобов’язані надати дорогу швидкій, що їде з увімкненими проблисковими маячками, це роблять не всі.
Терпінню водія швидкої можна лише позаздрити. Адже через кожні сто метрів доводиться гальмувати й знову розганятися. Він вправно маневрує між автомобілями. Їдемо. Авто спереду нас вирішує прямо перед "швидкою" повертати ліворуч і очікує, доки його пропустять зустрічні.
Під’їжджаємо до самого авто. Водій починає сигналити.
– Ну от що ти зробиш, якщо він ніби глухий і сліпий, – обурливо мовив чоловік.
На наступному перехресті знову гальмуємо. Адже звідкілясь виринають кермувальники, які таки хочуть "проскочити" перед "швидкою". "У них же важливіші справи, аніж у нас, байдуже їм на порятунок чийогось життя", – думаю собі.
На наступний виклик їдемо вулицею Героїв Майдану. Військовому на зупинці стало зле.
Набираємо швидкість. Водії перелаштовуються у правий ряд, пропускаючи "швидку". Та і тут знаходиться один найхитріший, який продовжує їхати у лівому ряду й затримувати рух. Водій швидкої під’їжджає впритул і раз у раз сигналить. Від кермувальника дорогого позашляховика – жодної реакції.
– От це вже нахабство, – нервово каже водій. – І постійно така проблема. Майже на кожному виклику!
– А іноді хвилини, витрачені в дорозі, можуть вартувати людині життя, – каже лікар бригади медицини невідкладних станів.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
