Україна має своїх лицарів і мушкетерів, але імен їхніх переважно не знаємо, бо не маємо свого Дюма. Тим не менше справді шляхетних постатей у нашій історії не бракувало. Нагадаю про одну яскраву особистість, ім’я якої добре відоме, натомість людські якості — не надто. Маю на увазі гетьмана Івана Виговського — непересічного командира і організатора, який створив штаб (тобто мозковий центр) війська Богдана Хмельницького, розвідку і контррозвідку, а фактично і уряд.
Не буду оцінювати його як історичного і військового діяча. Але хочу навести кілька фактів, які свідчать про те, що Виговський був шляхетною людиною не лише за званням, а й за своїми моральними якостями.
Перший — його поведінка у битві під Жовтими Водами. Нагадаю, це була перша битва Визвольної війни 1648-54 років. Тоді зустрілися два формування — нечислене, але професійне, польське військо та натовп повсталих сяк-так озброєних українців, який значно переважав поляків за кількістю, але військом ще не став. Долю битви вирішили українці у складі польського загону, які перейшли на бік повсталих. На полі бою був і православний шляхтич за походженням і віросповіданням та польський офіцер за званням Іван Виговський. До останнього (для нього битва завершилася полоном) він залишався з поляками і воював проти українців. На бік повсталих на полі бою він не перейшов тому, що присягнув на вірність польському королю і як людина честі та слова не міг присягу і честь порушити.
Далі Виговський потрапив у полон до татар, його викупив особисто Богдан Хмельницький. За лицарським кодексом того часу це означало звільнення від присяги польському королю і Виговський став служити Хмельницькому.
Другий приклад — гетьманство. Як гетьман Виговський найбільше відомий Конотопською битвою, де очолював об’єднане військо, що вщент розбило росіян і полонило їхнього воєводу. А також Гадяцьким договором. Виговський залишався своєрідним "євроінтегратором". Він не бачив перспективного майбутнього в "євроазійському" союзі з Росією, а тому ініціював та підписав Гадяцький договір — про повернення України до Польщі та створення федеративної Речі Посполитої з рівноправними Польщею, Литвою і Україною. Більшість українців цього не зрозуміли — надто свіжими залишалися спогади про релігійний та національний гніт з боку корони і Виговському влаштували "майдан". Спалахнуло потужне повстання. Виговський усвідомив масштаби протистояння та, щоб уникнути кровопролиття і громадянської війни, добровільно склав гетьманську булаву.
Певні асоціації з нинішнім часом виникають, але для добровільного зречення влади треба мати не лише мужність, а й честь. А вона або є, або її немає і це не залежить від посади чи розмірів пожертв на монастирі.
Певні кодекси норм поведінки існували не лише у лицарсько-мушкетерські часи. Так у СРСР серед криміналітету склався свій неписаний кодекс — так звані "понятія". Ними керувалися ті, хто з різних причин не дотримувався законів держави.
Цікаво, що деякі з цих понятій є цілком прийнятними нормами. Так кільком чоловікам бити жінку, як це вчинили з Тетяною Чорновіл, - не "по понятіям". Писати донос в прокуратуру, як депутати Чернівецької міської ради на студентів, - теж не "по понятіям".
Спіпраця криміналітету і правоохоронців — не "по понятіям", як і участь "авторитетних" злодіїв у політиці.
Сумно, коли усвідомлюєш, що нині правлять та керують ті, хто не знає нічого не лише про честь, а й навіть про "понятія".
