Мобільне божевілля

До написання цих рядків підштовхнуло чергове зведення УМВС про злочини за день. Так от у 12-річного хлопчика з кишені куртки в роздягальні шкільного спортзалу вкрали мобільний телефон. Банальна крадіжка, яких щодня стається кілька. Ось тільки телефон коштував 2900 гривень.

Подібні повідомлення міліція оприлюднює часто. У підлітків крадуть телефони, іноді навіть у школі. А коштують ці засоби зв’язку по 2 тисячі гривень і більше – не всі, але чимало.

Навіщо дитині давати до школи телефон, який коштує більше середньомісячної зарплати по Україні, я не знаю. Зрозумілого для себе пояснення я ще не чув – зазвичай кажуть, що дитина просить чи щось подібне. Хоча зрозуміло, що насамперед у такий спосіб батьки намагаються продемонструвати оточуючим свої можливості. Читав днями – британські вчені з’ясували, що багатство приносить задоволення лише тоді, коли сусіди бідніші.

Мій 9-річний син нещодавно попросив купити йому новий телефон. І щоб обов’язково був з "блютузом". Що воно таке і для чого потрібне, він ще не знає, але дехто з його однокласників таке вже має. Правда, і їм потрібен той "блютуз" лише щоб похвалитися перед іншими.

Дорогі телефони купують не лише дітям, а й собі. Якось у компанії в гостях я зробив невелике опитування - які функції має ваш телефон. З’ясувалося, що ніхто з дорослих не знає, бо користується телефоном лише для розмов. Навіть фото практично не роблять, хіба лише одразу після придбання з цікавості. Телефон для розмов можна придбати за 250 гривень, але в усіх були принаймні втричі дорожчі.

По-моєму, люди просто виявилися просто не готовими до того, що у них з’явилися гроші та не знають, що з ними робити. Бо у СРСР за зарплату в 100 рублів на місяць жодних дорогих цяцьок купити було неможливо.