Прийом у мера, таріль та підсумки зі сльозами

Останній матеріал буде про відкритість міської влади до туристів. Потрапив до Чернівців у дивний час різких змін – колеги дуже метушилися, писали про політку, а я, навіть спробувавши щось зрозуміти, був "не в темі". Знав, що меру депутатський корпус оголосив недовіру, але не знав в чому полягала проблема. А по завданню мав зустрітися із міським головою.
Так сталося, що колеги йшли на зустріч до Миколи Федорука і "прихопили" мене. Був вражений, що потрапив до оселі міського голови. Лише цей факт говорив про відкритість зустрічі. А після чаю та смачного домашнього торта навіть мав змогу поспілкуватися неофіційно.



– Я дуже добре знав вашого покійного міського голову Анатолія Кукобу, – розповів Микола Трохимович. – Ми з ним були у Вашингтоні на початку 90-х років як представники органів самоврядування. У Сполучених Штатах багато солодких напоїв, а ось звичайної води не знайти. Тому я все шукав отаку "сиру" воду, а Анатолій Тихонович потім під час кожної зустрічі згадував про цей факт. Був у Полтаві, сподобалося місто.
– Є такі справи, за якими жалкуєте, що не встигли зробити на посаді міського голови?
– Не шкодую практично ні за чим. Прикро, що деяких людей не віддалив від себе раніше. Також хотів би завершити будівництво дитячої лікарні. Але тепер це турботи наступників.
Особисто був вражений, що, після голосування про недовіру, Микола Федорук пішов до театру і провів культурний вечір. Напевно, я б так не зміг, адже це потрібно мати залізну витримку.
А як підтвердження характеру, Микола Трохимович розповів, що вирішив покинути палити і тримає свого слова перед собою (хоча ситуації в житті не найспокійніші).
А зараз намагається повноцінно відпочивати, бо має багато вільного часу, якого так бракувало під час роботи.
Навіть не вразила, а здивувала відкритість міського голови і його людська простота. З першого погляду видно, що чоловік досить харизматичний та сильний.
Отак я і поспілкувався із сучасним громадянином Чернівців Миколою Федоруком. Коли проводив опитування про відомих чернівчан, то був у шоці, що саме ім’я цього чернівчанина звучало дуже часто. Не знаю, у якому ще місті будуть називати мера відомим і видатним чернівчанином, адже у Чернівцях вистачає таких постатей.



Міська ратуша запам’яталась теж відкритість, адже до вбиральні потрапив без проблем. Спробував поспілкуватися із виконуючим обов’язки міського голови Віталієм Михайлішиним.
Зайшов до будівлі, аж тут три міліціонери стоять. Запитали куди прямую. Сказав, що у приймальню.
Вже практично знайомий охоронець в середині будівлі розповів, що приймальня знаходиться в тому ж напрямі, що й вбиральня. Зайшов у одну кімнату, перенаправили в глиб іншої.
– Що ви хочете? – запитав чоловік.
– На прийом до мера.
– Із мером не вдасться поспілкуватися, а ось із міським секретарем маєте можливість. Але аж із понеділка, бо у нас дуже напружений тиждень – одні сесії. (Лише після спілкування із колегами зрозумів, що виконуючий обов’язки міського голови і міський секретар – це одна людина.)
– А в п’ятницю не можна? Я практично займу часу із хвилину.
– Можна у понеділок. Так вас записувати?
– Та запишіть. (Але, на жаль, у понеділок я вже їду до Києва).
– На 17.05. (Пізно ж приймають у Чернівцях). По якому питанню?
– Е…, по особистому.
– По такому не можна. У нас є перелік питань, а ось "по особистому" немає. Так чого ви хочете?
– Навіть не знаю як це і виразити. (В голові крутилися вихором думки!). Мене не влаштовує те, що у Чернівцях немає велосипедних доріжок.
– Так, питання велосипедних доріжок. (Напевно таке було у переліку!)
– Адресу скажіть.
(Ось тут чиста фантазія!) Назвав вулицю і будинок.
– Це приватний будинок?
– Так.
– Добре, я ось вам запишу час, дату і кабінет.



Тепер маю рожевий папірець із всією інформацією, але прийти не маю змогу, бо вже буду далеко від Чернівців.
Не пам’ятаю, щоб у Полтаві сесія міської ради тривала два дні, а у Чернівцях так практикують. Саме через політичні турботи та підготовку до сесій і не мав змоги зустрітися із міським секретарем.
В принципі спілкування із міською владою на цьому і скінчилося, але трапився один несподіваний, але приємний випадок.



Я спілкувався із колегою, коли мене покликали до кабінету. До мене особисто прийшов Микола Федорук і вручив сувенірну таріль на згадку про Чернівці. Тепер головне її довезти цілою, бо у нашому транспорті все можливе.



Практично весь час у Чернівцях мене одружували, не втрималися і цього разу.
– Та мене налякали, що буковинки такі ж мінливі як і погода.
– Це правда, але так і цікавіше жити.



Тепер буду дякувати. Дякую Миколі Трохимовичу, що звернув увагу на проект і нашу спільну працю. Дякую керівникам проекту, що дали можливість побувати у Чернівцях. Дякую колегам, що водили мене практично за руку і показували всю красу цього міста.



Дякую всім чернівчанам, що зберегли і дбаєте це місто. Особлива подяка всім, хто читав і відписував мені коментарі – вони різні, але факт дуже тішить. Дякую мамі і татові…
Стосовно туристичного наповнення, то тут є чому повчитися багатьом містам. Вказівники на різних мовах, потужний монополіст туристично-інформаційний центр, достатня кількість готелів та добре освітлений центр вночі.
Прикро здивували досить великі вулиці, що мають жахливе асфальтне покриття. Проїхати по Хотинській чи Миколаївській дуже тяжко навіть автобусом, а що ж робити водію легковика?



Звичайно, що всі вулиці важко зробити із хорошим асфальтом, але такі транспортні "артерії" повинні бути хоча середнього стану, а не як після бомбардуванням. Можливо, це після зими такий стан і у теплий період все поремонтується. Мають надію на це всі чернівчани.
Також не вистачало панорами міста. Красиво дивитися із пагорба на площу турецької криниці, також із Нагірної досить хороший вид, із університетського дендропарку. Але я не знайшов такого місця як у Полтаві біля Білої альтанки. Коли стоїш на пагорбі, а під тобою велика частина міста. Тим паче, що всі Чернівці на пагорбах, отже точно десь має бути таке місце. Але то дерева, то будинки заважають. Було б добре облаштувати таке місце – кожний турист мав би за радість сфотографуватися в цьому місці. Схожа ситуація і в Хотинській фортеці – здогадуєшся, що вид із башт просто приголомшуючий, але поглянути на цю красу не можеш. Залишається виглядувати у бійниці.



Тому навіть пішов до оглядового колеса, але за деревами подивився лише на частинку краєвиду Чернівців.
Загалом від міста залишилися лише приємні спогади, навіть погода змилувалася і подарувала сонячні дні. Люди досить різні, але їх поєднує шарм міста. У Чернівцях на Центральній площі спокійно можуть грати у карти чи перевдягати носки. Це досить дивно, але водночас просто і прикольно. Для туристів раджу не лише ходити по відомим місцям, а повернути у незнайомий провулок і пройтися.



Про чернівчанок багато не напишу (краще приїздіть, а то слова словами...), але і не написати не можу.



Дуже потішило, що навіть маленькі дівчата вже справжні чернівчанки, бо великі модниці і слідкують за своїм гардеробом дуже пильно. Спочатку був взагалі вражений дуже, бо практично кожна жінка була мовби із обкладинки глянцевого журналу. А потім врятувала погода... За що їй теж велике спасибі!



Навіть в редакції дуже красиві чернівчанки, тому сидів тихенько як мишка, бо розумів, що потрапив у царство краси. Ну все, більше ні слова. Хто захоче, той приїде і подивиться. Я, наприклад, вже збираю друзів-козаків для мандрівки до Чернівців. Адже гір я і не бачив. Так, до Карпат не встиг.
Дуже багато табличок на будинках, бо в них жили відомі люди. По вулиці Шевченка навіть і по кілька на одному будинку. Так ви швидше зможете відчути самі Чернівці. Бо місто відрізняється від того, що ви можете почитати у книзі. Його потрібно відчути. Мені вдалося, хоча точно впевнений, що до кінця його не зрозуміти. Тут багато жебраків, але лише тут зустрів таких, що і просять гроші, і продають якісь речі. Дуже цікаве, своєрідне місто, в якому можеш зустріти диво на кожній вулиці. На другий день,коли приїхав до Чернівців, виходив із будинку і запитав у хлопця розташування смітника. Хлопець обернувся і я пізнав свого хорошого знайомого із Черкас, якого не бачив років із чотири. Виявилося, що приїхав із Львова на наукову конференцію. Ось так – тут диво поруч, головне пильно дивитись. Аж шкода прощатися, але вже і додому хочеться. Витираю сльози ( ), вітаю сурмача (таки молодець він!) та збираю "чумодани". Далі вже не буде.
Зі святами всіх вітаю! Всіх благ та щастя.

А тим часом у Полтаві учасник проекту Юрій Дюг поспілкувався із мером, покуштував галушок і придбав лапті.

А тим часом у Чернігові учасник проекту Михайло Салітра хоче вже повернутися до Чернівців.
А тим часом у Рівному Олександра Стародуб (Сушка) стала місцевою зіркою.