Сьогодні я просто гуляв Чернівцями. Практично благав керівництво проекту, щоб дали один день погуляти по Чернівцях, адже за всі три тижні лише "мотався" по місту, виконуючі різні завдання. Дуже вдячний, що зглянулися на прохання і дали мені таку можливість.
Спершу захотів побачити вулицю під назвою "Полтавська", адже по списку вулиць знайшов таку.



Правда, на карті вона зазначалася лише цифрою, бо була маленькою. Спустився спочатку вулицею Нагірною, повернув на Харківську і ледь не минув Полтавську.



Всім раджу заходити із сторони вулиці Пирогова – там і асфальт є, та і вигляд кращий.



Вулиця дуже похила і довжиною метрів з 50.



Хоч трішки і сумно, що не дуже симпатична вулиця носить таку хорошу і рідну назву, але і те, що Харківська, окрім довжини, не відрізняється від Полтавської, додало спокою.



Колеги порадили пройтися вулицями Федьковича та Фрунзе, щоб подивитися красиві будинки.



Раніше це вже було передмістя, тому тут будували приміські будинки місцеві багатії.



Зараз у більшості палаців живе по кілька родин, але були і такі, що були викуплені і мають одного власника.



Стилі, форма будинків дуже різна, але зацікавило те, що окрім грошей, чернівчани мали і смак, тому будували досить красиві помешкання.



Потрібно відкрити чартерний рейс із Києва до Чернівців для майбутніх власників розкішних будинків.



Бо вони, окрім цегляної "коробки" та "залити" все золотом, не дуже хочуть щось вигадувати.



Практично кожний будинок на цих вулицях виглядає дуже цікаво.



Не всі вони в доброму стані, але навіть уявити важко як вони виглядали у той час.



Мені згадалася вулиця Шовковична у Києві, адже там теж багато красивих будинків.



Різні епохи, різні стилі переплелися у цій архітектурі.



У найбільших палацах зараз лікарні та інші громадські приміщення.



Стан досить різний – поблизу розкішного будинку може стояти і недоглянутий.













А така краса варта погляду.
Ці дві вулиці привели мене до парку імені Тараса Шевченка.



Вразив цілий комплекс розваг та атракціонів – хоч і не всі працювали, але в більш теплу погоду тут є що робити.



Гойдалка у серці та міст кохання сподобався. Але, порівнюючи із відомими мені мостами любові, цей досить символічний. Але є і власний!



Не втримався і покатався на колесі огляду. Квиток коштував мені 12 гривень.



Сидів у дитячому рожевому кріслі і споглядав Чернівці. 30 метрів висоти не вистачало – закривали огляд дерева парку. Ратуші не бачив, але костьол Сердце Ісуса було добре видно. Я вже звик, що у Чернівцях завжди сприймаю всю красу та блага один. Добре, що задля мене одного колесо запустили. Правда, вгорі досить холодно, тому раджу в легкому одязі не експериментувати.



Зайшов до ринку, придбав будзу із коров’ячого молока, бо із овечого вдвічі дорожче (зате покуштував різного). Але чим він, несолоний і м’який, відрізняється від звичайного сиру, так мені і не змогла відповісти продавець. Білий, на смак ідентичний, розсипається – у нас такого повно на ринках. Тепер буду їсти звичайний сир, политий сметаною, але знатиму, що то будз.



Помітив, що "дивні чернівецькі дерева" проросли у даху магазинчиків ринку. Ці дерева-монстри можна знімати для фільму жахів. Їх у Чернівцях повно – практично на кожній вулиці. Дізнатися про них більше для мене стало набридливою ідеєю.
– А що це у вас із деревами таке? – запитав у колеги практично в перший день, коли приїхав до Чернівців.
– То вони заважають дротам, так їх обрізали.
А потім при опитуванні запитав у чернівчанина про ці "чудні" дерева.
– Просто дерева вже старі і їм пообрізали гілки, що були аварійними.
Ще одну версію розповів охоронець резиденції митрополитів.
– Це у Чернівцях так формують крону дерев. Гілочки відростуть і буде красива зелена куля.
Саме на цій красивій інформація я й спинився. Може, це і не так, зате хоч логіка якась є цим страхіттям.
Гуляючи Чернівцями, фотографував все те, що дивувало та цікавило.
Ось такий же плакат є і у Полтаві. Не втримався і послав фото другу, що навчається у виші. Він образився. А я просто хотів застерегти, щоб вчився добре.



У Полтаві теж є схожі написи, але в Чернівцях унікальний ракурс.



Дуже зацікавило те, що у газеті оголошень побачив, що на роботу потрібна "людина". Чомусь в Полтаві не зустрічав такого виразу. Може, люди на роботу не потрібні?



Навіть заклад є із такою чудовою назвою, але чи це господар є людиною, чи людей запрошують – не зрозуміло.



Стосовно назв різних магазинів чи установ, то тут Чернівці лідируют через творчий підхід.



Одразу хочеться сказати: "Мой туфля!"



Якось аж шкода вагітних жінок стає одразу.
Можливо є якесь конкретне місце для шедеврів, але із написів на парканах мені сподобався лише цей.



Аж соромно признаватися, але лише кілька днів як помітив, що у Чернівцях зупинки таки мають назви, але вони знаходяться не на самих зупинках (у Полтаві на самій архітектурній споруді написано назву), а на табличках на стовпах.



Є досить цікаві дитячі майданчики. Сподобався оцей розпис, "фарбований" Лев, а вразив ведмедик без голови.







У Полтаві також вистачає смітників, але у Чернівцях вразив контраст.



А поблизу кінотеатру "Чернівці" можете провалитися у колектор.



Автомобілі правоохоронці повністю закрили тротуар, тому до відділення пошти прийшлося протискатися.



А найцікавіша споруда для мене стала церква Святого Миколи. Пробігав повз неї і швидко гнянув. Аж зупинився, бо подумав, що щось зі мною не те. Ще раз подивився. Досить цікаве рішення і напевно складно так побудувати. Досить творчо, тим паче для культової споруди.



Точно не забуду чоловіка, який продавав на Головній "півників". Одразу ж згадав про чудову виставу "Солодка Даруся". Ось такий шарм від Чернівців. У якому ще місті я б зміг побачити чоловіка, який ось так просто продає цукерки?



А тим часом у Полтаві учасник проекту Юрій Дюг покуштував галушок і придбав лапті.

А тим часом у Чернігові учасник проекту Михайло Салітра мав цікаву розмову із чернігівчанами.

А тим часом у Рівному Олександра Стародуб (Сушка) встигла зробити теледебют в гральних автоматах.