Знайоме незнайоме місто: екскурсія по Чернівцях

Після двох тижнів у Чернівцях завдання на сьогодні може здатися досить дивним. Потрібно описати наявні екскурсії та відвідати екскурсію по місту. Я сам був здивований, що це завдання не було одним із перших, але після екскурсії змінив свою думку. Адже нової інформації про Чернівці отримав вдосталь. Намагатимусь поділитися всім, що почув сам.
Про різні туристичні маршрути по Буковині можна розповідати цілий день. Це від сплавів по гірських річках, участі у фольклорних святах та фестивалях до відпочинку на Дністрі та екскурсії на яхті чи катері.
По самих Чернівцях мені відомі щонайменше 15 екскурсійних маршрутів – "Архітектурні перлини Чернівці", "Площами міста", "Чернівці єврейські", "Церкви, собори, монастирі столиці Буковини", "Резиденція Буковинських митрополитів – перлина Чернівців", "Ратуша – серце міста", "Мандрівка у минуле вулицею Ольги Кобилянської", "Чернівці – місто толерантності", "Чернівецькі некрополі", "Чернівці літературні", "Чернівці музичні", "Шляхами буковинської "трійці" (творчість В.Івасюка, І.Миколайчука, Н. Яремчука), "Чернівці – місто Івасюків" та інші.
– Хоч і нас розроблені такі маршрути, але гості міста, якщо і замовляють вузько тематичні екскурсії, але все ж таки просять гіда показати Чернівці, тому часто тематична екскурсія стає оглядовою, – розповіла Людмила Хоміцька, координатор Чернівецького туристично-інформаційного центру. – Нагадаю, що кожної неділі о 12.00 поблизу ратуші нашим центром організовано безкоштовні екскурсії. Із 10 квітня сезон цих екскурсій буде розпочато для наших гостей.
– А чому саме о 12.00 – напевно, щоб почути сурмача і "Марічку"?
– Так, ви правильно здогадалися. Це не єдина, але досить примітна ознака нашого міста.
Я не хотів індивідуальної екскурсії, бо про свої враження вже писав, тому попросив у працівників туристично-інформаційного центру посприяти, щоб екскурсія була групова.
Домовившись про зустріч, сьогодні о 10 годині підійшов до одного із готелів міста. Гості Чернівців приїхали із Києва і це були працівники із одного підприємства. Спочатку сприйняли мене як "халявщика" і після декількох хвилин спільної ходи до мене підійшов молодий чоловік.
– Пробач, але ти ж не з нашої групи? То чому із нами ходиш?
– Я турист із Полтави і домовився із гідом про екскурсію. Вона у нас просто спільна – не буду ж я один ходити.
Після цього мене вже сприйняли майже як свого і періодично просили сфотографувати групове фото, що я із задоволенням і робив.
Розпочалася екскурсія із костьолу Воздвиження Святого Хреста.



Екскурсовод Алла Костянтинівна розповіла історію цього храму. Хоч і багато разів проходив цією площею, але чомусь деталей пам’ятника про письмову згадку про Чернівці не помічав.



Виявилося, що його зробив Зураб Церетеллі за кошти Яна Табачника.



Про красивий будинок-корабель, який немовби розрізає вулицю і має свою корму та капітанський місток, про площу Турецької криниці та квітковий годинник гід розповідала цікаво, також говрила про всі легенди про ці місця.



Із сходів підіймався чоловік, який зауважив, що у Чернівцях немає на що і дивитися. Може для чернівчанина все відомо і нецікаво, але для мене як туриста дуже цікаво дізнатися про легендарну чернівчанку, яка не захотіла належати турецькому вельможі і кинулася в колодязь. А про Марічку – дружину будівельника Миколаївського кафедрального собору, яку замурували у стіни?! Ні, категорично не згоден.
Майже про кожний будинок гід звертав увагу, особливо наголошуючи на стиль в архітектурі та виконання балконів. Намагався ретельно все фотографувати.



У греко-католицькій церкві Успіння Святої Богородиці до нашої групи підійшов священник і подарував кожному по два зображення чудотворної ікони Матері Божої Чернівецької. Дізнався, що ця святиня допомагає бездітним родинам.
Сьогодні було дуже холодно, тому ми рухалися швидко та ховалися від рвучкого вітру де тільки мали змогу.



У вірменській церкві потрапили на репетицію і насолодилися чудовою акустикою.



Цю церкву спланував Йосиф Главка – архітектор резиденції митрополитів Буковини і Далмації.



Гід розповіла про те, що одного разу була екскурсія групи хлопців, які були глухими, тому поруч йшла сурдоперекладач. Але саме і вірменській церкві хлопці відчули вібрації органної музики і дуже зраділи цьому, чим довели гіда до радісних сліз.
Потім ми прогулялися по вулиці Ольги Кобилянської і побачили польський та німецький народні доми. Під час екскурсії ми бачили український, єврейський та румунський народні доми. Дійсно, таке можливо лише у такому толерантному місті як Чернівці.



Скільки не ходив цією пішохідною вулицею, але на те, що на темній полосі бруківки поблизу тротуару написано різними мовами назву міста, не помічав. Був здивований, що цю вулицю підмітали трояндами, а селяни навіть не мали змогу зайти на вулицю. Як на мене, то це вже перебор. Але історія звучить красиво. Також цікаво було побачити внутрішні дворики.



Поблизу Палацу урочистих подій зробили фото на згадку.



Здивувало те, що літом дівчата ходять у старовинному одязі і продають букетики квітів. Може і дуже дорого, але атрибутика цікава. Шкода, що я цього не побачу.



Ми поспішали до ратуші, щоб почути сурмача. Сурмач вийшов і привітався із нами, чим всіх дуже вразив.



А потім залунала "Марічка" на всі чотири сторони світу. Біля нас спинилися ще одна екскурсійна група і теж слухала звук сурми.



Потім була смачна кава і трубочки із заварним кремом та Театральна площа.



Цікавим була розповідь про будинки ансамблю цієї площі та про те, чому сама площа стала нижчою на 2,75 метра.
Виявилося, що всі будинки по периметру дуже "давили" на будівлю театру, тому понизили саму площу і коли підіймаєшся до театру, то візуально він здається набагато величнішим. Хоча краси від цього не меншає. А раніше на цій площі продавали форель та карасів – важко повірити, але факт.



До будинку із левами (колишній Палац юстиції, а сучасне приміщення обласної державної адміністрації) вдалося потрапити у фойє, але фотографувати охорона не дозволила. Але дізнався я про це вже постфактум. Тому благаю про ці фото нікому не розповідати.



Потім були будинки-близнюки та унікальний пам’ятник букету квітів – тих самих троянд, якими підмітали вулиці Чернівців.



Здається, що і не багато обходили, але часу пройшло досить багато.



Наприкінці всі разом вирушили до Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, а точніше до резиденції буковинських митрополитів. Після двох разів відвідин цього дивовижного комплексу не втримався і дозволив собі повторну екскурсію.



Точніше, знайома екскурсовод дозволила мені залишитися при цій веселій та замерзлій групі киян.



– Я ж вам про грот в університетському парку не розповідала, що там студентів саджали за неуспішне навчання чи провину? - запитала екскурсовод, лише мене побачивши.
– Не розповідали, лише говорили про підземний хід. То мені вже місцеві розповіли, коли запитав про цікаву печеру. А я й не згадую у статті, що це Ви мені розповіли. Пробачте, якщо були якісь непорозуміння.



Дивний факт, але ця екскурсія була цікавою, навіть більше, ніж почута вперше, бо тепер я вже міг сприймати більш глибоко - наприклад, я вже розумів як виглядає вірменська церква.



Але звичку помічати деталі не зміг здолати.



Ось тримаючись за ручки, студенти мали змогу обчистити взуття від бруду.



У центральному корпусі знову зустрівся із копією статуї Австрії, мною так легковажно названої "Гюльчатай", а ось її сусідку, обвішану інформаціями різного плану я не помітив минулого разу.
– Цю статую дуже люблять студенти і кажуть, що вона велика модниця, адже міняє одяг дуже часто, – розповіла Діана, екскурсовод.
Виявилося, що у той дендропарк, в якому я минулого разу гуляв, абикого і не пускають.



– Там бувають лекції, але там дуже багато рідкісних дерев, тому дуже пильнують, щоб не смітили. Загалом, у студентів є свій парк навпроти головного входу.
Мармурова, Блакитна та Червона зала напевно вражають і після сотого відвідування.



Всі дуже зраділи інформації, що венеціанські дзеркала у Червоній залі відображають дуже специфічно – жінки молодші виглядають років на 5, а чоловіки бачать себе дуже мудрими.



Нє, ну я себе мудрим бачу і в люстерці пам’ятника "Невідомому чернівчанину". А тут глибина і правдивість зображення дійсно вражає.
– Не знаю, мені було б страшнувато тут навчатися – така краса та історія, і така буденність як семінари чи лекції, – поділився думками із киянкою.
– А я б хотіла – кожного дня долучаєшся до такої краси.



Все ж таки не переконала – бо бачити кожного дня і водночас цінувати дуже складно, навіть і таку красу.
Після невеликої фотосесії, щиро подякував екскурсоводу і вийшов на зупинку. Автобуса потрібного не було видно, тому зайшов до студентського парку.



– А що це за пам’ятник такий? – запитав у двох дівчат, які насолоджувалися сигаретним димом.
– Так Сидору Воробкевичу.
– Та нє, я читати вмію. Що за чоловік такий? Може ректором був чи що?
– Та нє, ректором не був. Це точно кажу. Просто відомий чоловік у Чернівцях. До університету зовсім не причетний. Взяли та поставили пам’ятник тут.
Вже пізніше подивився у всесвітній мережі, що Сидір Іванович був викладачем в цьому університеті.
Поблизу зупинки стояв літній і дуже інтелігентний із виду чоловік.
– Турист?
– Так, із Полтави приїхав.
– Нічого собі. Годин із 20 дороги було?
– Вгадали, рівно 20 годин добирався. А ви часто подорожуєте напевно?
– Та буває. А ти знаєш, що із вересня цей університет перенесуть у інші корпуси, а тут буде лише туристичний заклад.
– Ого, він же такий великий. Чи зможуть втримати у нормальному стані, коли такі приміщення звільнити і студенти не будуть тут ходити? Це ж і маршрутки напевно перенесуть, бо хто ж сюди буде їздити?
– А ти точно із Полтави? А то щось багато знаєш!
– Та я просто логічно подумав. Резиденція ж величезна, а її ж утримувати треба. А автобуси ж студентів сюди возять, адже за університетом приватний сектор, тому так багато маршрутів не потрібно.
– Згоден. Просто це не лише візитівка міста чи університету, а й символ закладу, бо студенти спеціально йдуть до нашого закладу, бо тут така краса і велич. Але ось такі плани. Воно можливо і зручніше, але не буде того духу університетського, – аж засумував чоловік.
– Та ви не переймайтеся так. Тут же люди розумні та вчені, сто раз продумають і пропланують все до того, як переносити ці факультети.
– Теж тільки цим і відраду знаходжу.



Дивний такий чоловік, але видно, що болить йому дуже доля цього закладу. Взагалі під час екскурсії диваків вистачало. То чоловік майже біг кудись, а тут раптом став біля нас навпроти вірменської церкви і став прислухатися до розповіді гіда. А потім подякував і так само рвучко пішов далі. Інший відволік гіда і почав щось швидко казати, на що Алла Костянтинівна відповіла рішучою відмовою. Читав про Чернівці, то виявляються, що це місто завжди мало своїх диваків, яких знали у всьому місті дуже добре. Це також певна "родзинка" міста.
Чернівці чимось схоже на вино – чим більше про місто дізнаєшся, чим більше тут буваєш, тим цікавіше і повніше розкривається, манить розкішним "букетом" історичних подій та цікавих людей. Далі буде…
А тим часом у Полтаві учасник проекту Юрій Дюг дізнався про рай.

А тим часом у Чернігові учасник проекту Михайло Салітра дізнався більше про чернігівський дитинець.

А тим часом у Рівному Олександру Стародуб (Сушку) дізналася цікаві факти про місто.