Чотири шоколадки, красуня та біль у животі

Ледь прокинувся сьогодні – погода за вікном благала ще поспати трішки … і ще трішки. Так що вигляд був такий як потрібно. Ще й живіт болів. Напевно пиріжки на "Калинці" були зайвими – ну з’їж, хлопче, три, так ні – п’ять втрамбував. А тепер мушу йти до лікаря.
Дійсно, сьогодні по завданню похід до чернівецьких ескулапів. Вчора ще й легенду вигадав, але ось і сам живіт заболів.
Перша лікарня, яку відвідав, була №5 – туди студенти часто бігають, так що можна щось вигадати. Правда в неї два корпуси, то спочатку зайшов до того, що на Чапаєва.



Поки йшов по вулиці, побачив напис "вулиця Василя Чапаєва" – і дійсно, його ж Василь Іванович звали, але як мінімум у трьох містах бачив напис "вулиця Чапаєва", а ім’я чомусь завжди забували.



Перші двері, що побачив, був кабінет лора. Заходити туди страшнувато. Зайшов до перших відчинених дверей.
– Здраствуйте, а в мене живіт болить, а ті ліки, які вже спробував, не допомагають.
– Це тоді вам до лікаря треба, але всі в другому корпусі по вулиці Стеценка.
Другий корпус губився посеред котеджів.



Зайшов у середину. Я взагалі-то в лікарнях був всього пару раз і щоразу дивую весь персонал своїм незнанням структури лікарні. Тому одразу прусь в кабінет.
– А де картка медична? Вам треба в регістратуру.
Сходи туди дуже круті, а навіть я своїм невисоким зростом ледь не зчесав об стелю півголови, благо після мандрівки по музеям вже шостим чуттям помітив небезпеку.
У регістратурі сиділа дуже симпатична медсестра. Я від її краси взагалі втратив мову. І ця краса ще і говорила (хоча в практиці були випадки, що краще б красуні і не говорили, але тут зовсім протилежний випадок).
– Доброго дня, вам щось потрібно? – запитала красуня.
– Е…Я немісцевий, короче студент, але із Полтави. Приїхав на наукову конференцію із питань поглиблення міжконтинентальних зв’язків методом деструкції. Так от у мене живіт болить із вечора. Дуже сильно. Можу я якось із лікарем порадитися.
– Це серйозно, пішли зі мною, треба порадитися із керівництвом.
Керівництво дало "добро" – все ж таки я студент. Заповнили медичну картку, правда моє прізвище лише разом змогли здолати і правильно написати. Пішов до лікаря і зайняв чергу. Поряд сиділи хлопці-студенти, які були якісь чудні. Чергу вони нікуди не займали, а просто сиділи і чекали. Напевно сили духу, щоб підійти до лікаря і попросити "відмазати" від пар чи можливо будівля лікарні навіювала глибокі думки про сенс буття. Вже "своїм" зайшов до лікаря і почав жалітися.
– Вчора наївся пиріжків на "Калинці" і тепер живіт болить. Я вже вугілля активованого як шахтар наївся, а толку немає. Не тошнить, в туалет не бігаю, просто болить. І в роті пересохло.
Лікар запитала про температуру, але я не вимірював. Дала градусника. Колезі розповіла про сварливих сусідів, які не давали спати. Користуючись нагодою, хочу попросити чернівчан не сваритися вночі. Сваріться, люди добрі, вдень, бо вночі всім спати потрібно. Лікарі теж люди. У мене таки була температура – 37 градусів.
– Є запальний процес. Треба "японця" ковтати.
Тут мене пройняв жах і кинуло в холодний піт.
– А може не треба його ковтати. У них і так проблеми.
– Це гастроскопія так зветься, зонд треба ковтати, а то можливий гастрит чи хронічні захворювання.
Лікар виписала три медпрепарати, які я мав споживати досить довгий період. Також цілком серйозно порадила пройти гастроскопію, коли приїду додому. Також наголосила на суворій дієті. Коли я запитав, що з мене за таку вичерпну консультацію, то лікар сказала, щоб йшов собі.
Нє, ну так не можна. Приїхав я із Полтави, а у нас дуже хороші люди. Пішов у магазин і придбав шоколадку. Воно то й можна було віддати одразу лікарю, але ж, може, у неї інші пацієнти чи ще щось. Тому пішов знову до регістратури.
– Здраствуйте ще раз. А оце лікарю віддасте, що мене оглянув. І дякую щиро, що допомогли мені.
Дівчина так зраділа мовби я їй рожевого "Бентлі" подарував. Чи може сподобався? Нє, швидше за все студенти тут не балують "презентами".
– Так це і мені теж.
– Ну і вам можна, але і лікаря не забудьте. Дуже прошу.
Хороша така лікарня, і медперсонал теж хороший.



Потім вирішив завітати до поліклініки №1. Зайшов і одразу побачив напис – урологічне відділення. Нє, нам не туди, у нас живіт болить. Ледь знайшов регістратуру.
– Доброго дня, я турист. Приїхав до Чернівців і тут раптом живіт став боліт так, що не можу терпіти. Можна у лікаря проконсультуватися.
– Ну хіба що як виняток. Зайдіть он у той кабінет.
Кабінет був зачинений, а зайшов до сусіднього і мені сказали, щоб почекав. Підійшла жінка і запитала де знаходиться регістратура. І я з надзвичайно гордим виглядом показав де ці віконця. Вже за місцевого приймають!
Лікар прийшов і почав розпитувати про мої проблеми.
– Та наївся пиріжків – тепер живіт болить.
– Зрозуміло. Зараз обстеження зробимо.
Лікар зробив пальпацію мого живота і зробив висновок, що нічого серйозного немає. Але все ж таки порадив сувору дієту, правильне харчування та зробити ультразвукове дослідження.
– Скільки маю заплатити?
– Ви мені нічого не винні.
Але ж ми із Полтави… У найближчому магазині придбав шоколадку і заніс у сусідній кабінет до медсестри – а то розцінять як хабар. А мені ще завдання виконувати. Звичайно ж колеги будуть скандувати і вимагати репортажі із в’язниці, але мені чогось така перспектива не подобається.
До міської поліклініки №2 потрапив під обідню перерву.



Коли побачив цю будівлю, то й заходити не дуже схотілося. Така будівля страшна і гнітюча.



Але в самому приміщенні нормальний ремонт, квіти в коридорах і ліфт, що запам’ятався невтомною роботою доставки бабусь до лікарів. Завернув до регістратури.
– Я турист, хочу проконсультуватися у лікаря. Живіт болить сильно.
– Треба написати заяву, що хочете користуватися послугами поліклініки.
– Та я на день тут – завтра вже не буду користуватися послугами.
– Тоді хіба що в приватному порядку. Зайдіть до лікаря.
У лікаря в кабінеті був якийсь консиліум. Почекав поки медики вирішили всі свої проблеми, зайшов до лікаря. Розповів про свою проблему.
– Роздягайся і лягай на кушетку.
– Повністю? – трішки злякався я.
– На ні, лише верхній одяг.
Лікар напевно відчув і будову мого хребта, бо натиснув так, що я вже і проситися хотів, щоб відпустили. Також так професійно побив у живіт в районі апендикса.
– Розслаб м’язи.
– Так ви ж лупите в живіт – у мене автоматична реакція.
– Зігни тоді ноги.
Після процедури обстеження лікар зателефонував і запитав про лікаря-гастроентеролога. Але його не було, тому я був направлений до іншого лікаря.
– Що з мене?
– Не сміши людей. Я ж нічим тобі ще не допоміг.
Пішов до іншого лікаря. Встав у чергу і посидів півгодини.



Зайшов до лікаря і розповів про жахливий біль у животі.
– У вас можливий гастрит, тому потрібно гастродуоденофіброскопію зробити.
– Це "японця" ковтати? – із знаючим видом запитав я.
– Так. Я зараз напишу, щоб дослідили на кислотність шлунковий сік. Ну і ось ці медпрепарати вживайте.
– Дякую щиро. Що із мене?
– Та ти що, сонечко. Нічого. Йди і будь здоровим.
Володьою був вчора, москалем теж, іноземцем називали, а сонечком – ще ні. Приємно…
Мої витрати – 4 шоколадки всім лікарям. Здобутки – отримав вичерпні консультації і вилікував біль, що турбувала. Бонуси – спілкування із прекрасною чернівчанкою. Що здивувало – що ніхто не взяв хоч 5 гривень за втрачений час та медичні консультації для туриста. Пам’ятаю, як одного разу ще студентом пішов по довідку для проживання в гуртожитку. Після секундної розмови лікар сидів і тер пучки пальців, а я здивовано дивився і не міг зрозуміти, що він від мене хоче. Може, збочинець який? Аж потім сам лікар не втримався і запитав стосовно оплати. Так то звичайна паперова дія, а не обстеження та консультація пацієнта. Таке ставлення не лише здивувало, а й потішило тим, що чернівчани таки дійсно хороші люди. Чи можливо я просто з такими лише спілкуюся випадково? Не знаю, ще є час дізнатися.
Поблизу художнього музею є пам’ятник "Невідомому чернівчанину".



В районі серця заховане люстерко, в якому кожний чернівчанин може побачити себе. Але я ще думаю, що це також і тому, що у чернівчан відкрите серце, відкрите для кожного. Дійсно, дуже толерантне місто. Далі буде…
А тим часом у Полтаві учасник проекту Юрій Дюг боїться ходити до лікарів.

А тим часом у Чернігові учасник проекту Михайло Салітра дізнався про стан медичної галузі міста.

А тим часом у Рівному Олександру Стародуб (Сушку) зустріла землячку та отримала льодяники.