Сьогодні я шукав цю "чернівецьку візитівку" і запитав про неї у місцевих.
Порад було багато і різних, залежно від місця, де зустрічав чернівчан. Але більшість все ж таки радила подивитися резиденцію буковинських митрополитів як основну пам’ятку Чернівців (зараз це Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича).
Довго мене запрошувати не прийшлося, вирушив по Університетській до ЧНУ. Я й сам закінчив ЧНУ, але не імені Юрія Федьковича, а імені Богдана Хмельницького, в Черкасах. І дійсно стало зрозуміло, чому, якщо ти не бачив резиденції, то ти не бачив Чернівців. Навіть місцевий телеканал має емблему творіння архітектора Йозефа Главки. Цей архітектурний символ Чернівців споруджено у 1864-1882 рр. Сфотографувавши центральні ворота, хотів пройти далі. Але не все виявилося так просто.
– Вхід по студентських квитках, якщо турист – то вхід платний, – зупинив мене охоронець.
Заплативши 5 гривень за вхід, отримав квитанцію із власним прізвищем і зайшов на територію одного із найстаріших університетів країни.
Все фотографуючи, пішов вліво до філологічного факультету, але мене нагнала охорона – ходити по корпусах туристам не можна.
– Сходіть до церкви, там є екскурсовод, – сказала представниця університетської охорони. – А ось із ним можете ходити.
Попрямував до церкви, але вона була зачинена. Розглядаючи велич будівель, вирішив зайти до головного корпусу. Перше, що здивувало, – постамент жінки без голови.
І таких "безголових" жінок було багато. Що за дивний символ в університеті? Чи так гризуть граніт науки студенти?
Всередині університету досить прохолодно, але змерзнути я не встиг – знову підійшла охорона.
– Хто ви такий, чого тут гуляєте?
– Турист, дивлюся на красу вашого університету, – хотів затоваришувати із охоронцем.
– А квитанція у вас є? – грізно запитав.
– Є, – гордо дістаю із кишені папірець, де зазначено, що я чесно сплатив 5 гривень.
– Так ви заплатили лише 5 гривень, а це за те, що походите територією перед корпусами, а щоб зайти всередину, то треба 10 гривень заплатити, а ліпше прийти із екскурсоводом.
А я ще дуже хотів у дендропарк.
Зробивши останню фотографію, підходив до головного входу.
Аж тут працівниця університету повідомила, що екскурсовод щойно пійшла із групою до церкви. Коли зайшов до церкви, то побачив невелику групу людей, один із яких знімав фотоапаратом, хоча якраз біля нього був попереджувальний знак, що фотографувати заборонено. Запитав у найближчого туриста про можливість зробити фото. Але екскурсовод випередила чоловіка.
– Фотографувати можна, але без спалаху, бо це може зашкодити розпису, – сказала екскурсовод. – Ця церква Трьох Святителів функціонувала разом із резиденцією, але коли прийшла радянська влада, то тут був склад продуктів. Потім розміщувався відділ електронно-обчислювальних машин – вони тоді були величезних розмірів. Після реставрації у 80-х роках минулого століття тут був музей університету, а із років незалежності – знову стала церквою. У церкві одна з найкращих акустик в Україні, великий 38-метровий купол, що разом із іконописом залишився оригінальним. Тут студенти філософсько-теологічного факультету проводять служби, допомагають священикам. Студенти дуже полюбляють тут одружуватися та хрестити дітей.
Екскурсовод завершила екскурсію із цією групою і я підійшов домовитися про наступну.
– Чим більша група, тим менше коштів із кожного, а ось коли ти один, то це буде дуже дорого, – повідомила екскурсовод. – Почекай, може група підійде, то з ними підеш. А краще б прийов із 5 друзями.
Але так нікого і не було. У екскурсовода можна було придбати путівники, листівки, туристичні марки (кружальця дерев’яні із символом університету та унікальним номером) та колекційні монети номіналом у 5 гривень.
Я почав дуже просити екскурсовода, щоб хоч трішки розповіла про університет, бо немісцевий, приїхав із Полтави.
Заплативши за індивідуальну екскурсію, вирушив до головного корпусу.
– Коли Йозеф Главка почав будувати цю резиденцію митрополитів, то мав досить символічний вік – йому було 33 роки, – розпочала екскурсовод. – Загалом цей архітектор спланував близько 140 будівель в різних країнах. У Чернівцях ним побудовано цю резиденцію та Вірменську церкву. Весь ансамбль умовно поділяється на три частини. Митрополичий палац із церковною канцелярією та келіями клерків був в центральному корпусі. Ось цей купол домашньої церкви митрополита досить цікавий своїм хрестом – він об’ємний і завжди здається, що він розвернутий до вас. Як зараз сказала б молодь – 3D-зображення.
Ось у цьому приміщенні була школа дяків та приміщення для виробництва свічок.
Позаду був каретний двір – зараз там також знаходиться транспорт університету. А церква Трьох Святителів та теологічний факультет був навпроти.
А ось ця доріжка із гальки не просто так – крізь камінці просочується вода і це зберігає стіни від вологи. Також тут ростуть акації – ці дерева теж допомагають зберегти будівлі від вологи.
Ми зайшли до центрального корпусу і я запитав про дивні скульптури жінок у фойє.
Мені особливо сподобалася оця Гюльчатай.
– Це копії статуї Австрії, яка раніше стояла на площі, – сказала Діана, екскурсовод. – Потім цей постамент пропав, а коли знову його знайшли, то правої руки, голови і колони не було. Кажуть, що це символічно – такою була Австро-Угорщина після війни.
Ми піднялися на другий поверх і зайшли до Мармурової зали.
– Ця зала була найкращою у Європі, стеля була трьохярусною, але пожежа в 1944 році знищила цю залу – мармур перетворився через вогонь у крихти, велична стеля повністю була знищена. А розпочалася пожежа із Синодальної бібліотеки – зараз це Блакитна зала, в якій був колись спортивний зал.
А це погруддя Йозефа Главки – засновника Чеської академії мистецтв та науки, мецената і дуже відомої людини в Чехії. А ось у Червоній залі, де зараз проходить вчена рада університету, збереглося майже все – втратили лише червоний китайський шовк, що прикрашав стіни та меблі.
– А чий це портрет? – показав на зображення у Мармуровій залі.
– Так це ж Юрій Федькович – дуже відома людина на Буковині. Його іменем названий університет, – здивувалася жінка.
Я й сам здивувався – просто бачив портрет у шкільній книзі, а там він був у національному одязі і в капелюсі.
А ось в Червоній залі дуже сподобалися оригінальні венеціанські дзеркала – у них багато шарів срібла і вони дуже глибокі – якщо дивитися під кутом, то я побачив 5 відблисків від світлодіода камери.
Діана дозволила прогулятися денропарком, що знаходився за центральним корпусом. Ледь відчинив двері – вони просіли і зачіпали підлогу.
У парку зібрані рідкісні дерева, тут вже квітнуть різні рослини.
Сподобався грот, в який, за легендою, саджали студентів, що провинилися, і з якого є підземний хід. Посеред парку якась білий монумент, але що то таке – мені невідомо, напису немає. Красивий вид на місто відкривається із гори Габсбургів, де знаходиться університет.
Також у парку є погруддя Йозефа Главки, великий колодязь, який вже не функціонує через дренажні роботи.
Пройшовши до гостьового будинку митрополитів, побачив пам’ятник Сидору Воробкевичу.
Чи хотів би я вчитися у резиденції? Ні, страшно щось цінне поламати чи побити і вся велич від враження нівелюється від того, що кожний день це бачиш. А коли папірець викинеш поза урною – ні, я б собі цього не пробачив. Але тепер зрозуміло, чому так багато видатних людей закінчили цей університет. Тільки десь маєш "хвоста" – на добу у грот відпочити та подумати про сенс буття:) Цікава педтехнологія.
Підійшов до двох дівчат-туристок і запитав про перші враження від резиденції.
– Дуже красива споруда, – сказала туристка. – Ми приїхали із Хмельницького і зараз думаємо, як краще сфотографуватися. Можете допомогти?
Сфотографував дівчат і підійшов до інших туристів – хлопця і дівчини.
– Ми із Києва і Чернівці нам подобаються, – сказала дівчина. – Чимось схожі на Львів.
– А університет вразив – й не віриться, що тут студенти вчаться, – промовив хлопець. – Ми трішки заблукали, вже й находилися, але сюди варто прийти – дуже красиво.
Реально шкодував за тим, що цю красу бачив один і що не було друзів, із якими міг би поділитися враженнями. Також не залишиться фотографій зі мною на фоні цього університету. Але нічого, тепер буде причина (і не єдина) відвідати Чернівці із компанією друзів, добре відпочити та сфотографуватися.
А тим часом у Полтаві учасник проекту Юрій Дюг побував на Білій Альтанці.
А тим часом у Чернігові учасник проекту Михайло Салітра вражений кількістю церков.
А тим часом у Рівному Олександра Стародуб (Сушка) була в зоопарку.
