На тролейбусно-автобусній зупинці о 08.30 чекає на транспорт кілька десятків людей. Підходить двірник із великим пакетом і мітлою. Не звертаючи уваги на присутніх, чоловік починає мести сміття прямо під їхніми ногами. У повітря здіймаються хмари пилюки. Люди розбігаються в різні боки. "Ви забруднили мені білі штани, – обурюється дівчина. – Як я тепер поїду на роботу? Повертатися додому, щоб переодягнутися, не маю часу". "Міг би прибрати вранці, а не тепер, коли люди поспішають на роботу", – радить жінка літнього віку. "А я що – не на роботі, – огризається двірник. – Ви хочете спати, а я маю замітати в цей час. Я теж хочу добре виспатися. А працювати буду тоді, коли й інші".
До зупинки під’їжджає тролейбус. Перестрибуючи через мітлу й купи сміття, люди кидаються до нього. Не припиняючи замітати, двірник вдаряє по ногах молодого чоловіка. Той починає кричати: "Не можете не підмітати, доки люди не сядуть у тролейбус!" "Який розумний! – кричить йому вслід сердитий двірник. – Сам бери в руки мітлу й підмітай".
Розмова продовжується в тролейбусі. "Ми приїхали із чоловіком до Чернівців 1960 року, – розповідає жінка пенсійного віку. – Тоді двірників у місті навіть не було видно. Вони прибирали вдосвіта, коли всі ще спали. Так само рано-вранці машини поливали вулиці. І коли ми йшли на роботу, місто було чисте-чистесеньке, ніби вмите".
– Моя прабабуся розповідала, що за Австрії центральні вулиці та площі двірники мили милом, – підключається до розмови чоловік середніх років. – Причому робили це так непомітно, що їх навіть ніхто не бачив. Казали, що вони прибирали вночі, щоби не заважати чернівчанам. А зараз метуть тобі на ноги, ще й ображають".
