«Це «путін», і ми його вб’ємо». Блог Надії Будної

Діти знову почали гратися у "війну". Колись гралися у фашистів та "наших", тепер у москалів і українських солдатів.

Недавно спостерігала, як хлопчики 10-12 років ганяли з іграшковими автоматами та пістолетами, в одного навіть був бінокль. "Ми українська армія, а там, за тим горбом, засіли москалі, які хочуть захопити наш двір. Будемо атакувати їх і брати в полон. А це "путін", і ми його "вб’ємо", – показав на солом’яне опудало один із хлопчиків.

Моя знайома розповіла, що її шестирічний син почав малювати підбиті танки, зруйновані будинки, дітей, що плачуть. Каже, що хоче стати військовим і перемогти росіян. А до війни Максим малював планети і мріяв стати космонавтом.

Продавчиня магазину запевнила, що останнім часом почали купувати для дітей іграшкові автомати, пістолети, гранати. "Раніше вони стояли роками, ніхто ними не цікавився. А з початком війни їх почали швидко розбирати. Також зріс попит на іграшкові танки, літаки, вертольоти, солдатиків у камуфляжах", – розповіла Валентина.

Пригадалося, як ми колись теж гралися у "війну" в лісі, що за селом. Ділилися на "німців" і "наших". Часто виникали суперечки, бо ніхто не хотів бути "німцем". Хлопці самі майстрували дерев’яні пістолети та автомати. Дівчатка були "медсестрами" і на ношах, сплетених із гілок, носили "поранених". І в цих дитячих битвах завжди перемагали "наші".

Мій син теж грався у "війну". Ганяв із хлопчаками Гравітоном до пізньої ночі. Часто приходив додому з розбитими колінами, подряпаними до крові руками. У нього був цілий арсенал іграшкової зброї, гараж із бойовою технікою та армія солдатиків.

А мої внуки вже не гралися у "війну". У них не було ні іграшкових автоматів, ні танків. Зате були динозаври, роботи, герої улюблених мультфільмів. До них не дійшли відголоси далекої Другої світової – і це радувало. Здавалося, що діти завжди гратимуться у мирні ігри й ніколи вже не знатимуть, що таке війна.

Але Росія напала на Україну. І наші діти знову граються в такі ігри, наслідуючи українських захисників.

"Дитина так влаштована: в її грі відображається те, що навколо. Триває війна, тож вона прийшла і в ігри, – пояснила психоаналітикиня Марія ГОНЧАРЕНКО. – Природно, що діти намагаються "перетравити" враження у грі та малюнках. Це прояв стресових факторів, важких навіть для дорослих. А до дітей, які живуть за часів війни, взагалі треба ставитися по-іншому. Ідеться не про агресію, а про бажання контролювати ситуацію, захищатися, повернути собі мирне життя. Якщо дитина символічно "вбиває Путіна", це дає їй відчуття власної сили, внеску в боротьбу, наближення до перемоги. Такі ігри, як це не парадоксально, більше про мир та спокій, ніж про агресію".