На зупинці громадського транспорту очікують зо два десятки людей. Літня жінка, на вигляд років 75, скаржиться, що витратила майже всю свою пенсію в магазинах. "І що ви такого накупили?" – цікавиться чоловік, що стоїть поруч.
– Кажуть, що треба готуватися до важкої зими, бо буде проблема з продуктами. То я придбала по пакету макаронів і цукру, кілька пачок пшона, олію, сіль, – перелічує жінка. – Хотіла ще купити гречку, рис, рибні консерви, але вони дуже дорогі. Придбала також 20 свічок, сірники, ліхтарик. Якщо не буде електрики, то матиму чим світити.
– Та нащо вам так багато всього? – дивується чоловік.
– Моя мама, яка пережила війну, завжди казала, що треба мати запас на всякий випадок. Нехай стоїть – їсти не просить. Мама розповідала, що їм довелося пережити, як вони голодували. Ніколи я не думала, що теж доживу до війни.
– Ми також дещо купили з продуктів, бо з кожним днем вони дорожчають. Зять придбав за 10 тисяч гривень акумулятор, який заряджається сонячною енергією. Це на той випадок, якщо не буде світла, – приєднується до розмови ще одна літня жінка у чорній курточці. – У моїй квартирі всюди простелені доріжки та килимки. Великий килим висить навіть на стіні. Внуки сміялися, казали: "Викинь, бабусю, це ганчір’я". А я думаю: добре, що не викинула, бо так буде тепліше зимою, якщо відключать централізоване опалення. Зберігаю пухову перину, буду нею вкриватися. Зв’язала всім шерстяні шкарпетки.
– Якщо не буде електрики та опалення, то ми з дружиною перейдемо жити на дачу, – ділиться планами чоловік років 60-ти. – Маємо там невеличкий цегляний будиночок, є пічка. Я вже заготовив трохи дров. Виростили картоплю, моркву, буряк, цибулю. Так що з голоду не помремо. Колись у селах взагалі не було електрики, то світили гасовими лампами. Я знайшов таку в коморі батьківської хати. Почистив її, зробив новий гніт. Може, і тепер згодиться. Ще маю старий генератор, що працює на бензині. У нас люди звикли, що у квартирі повинно бути 25-28 градусів тепла. Якщо трохи нижча температура, то вже плачуться.
– А ми з дітьми поїдемо до родичів у село, якщо взимку буде холодно у квартирі. У них там приватний будинок, який можна обігрівати дровами. У селі легше прожити, можна готувати їжу навіть на вогнищі. Нам взагалі гріх скаржитися. Я більше турбуюся за чоловіка, який воює. Вони там сплять у холодних бліндажах, щодня ризикують своїм життям, а ми спокійно – у квартирах або будинках. І ще нарікаємо: того нема, другого нема, – говорить емоційно молода жінка у барвистому шарфі. – Зиму і холод можна пережити, вони не такі страшні, як війна. Головне, щоби настала перемога, і наші чоловіки повернулися живими додому. Бо діти щодня плачуть за татом. А ми в тилу впораємося…
