«Зима і холод не такі страшні, як війна». Блог Надії Будної

На зупинці громадського транспорту очікують зо два десятки людей. Літня жінка, на вигляд років 75, скаржиться, що витратила майже всю свою пенсію в магазинах. "І що ви такого накупили?" – цікавиться чоловік, що стоїть поруч.

– Кажуть, що треба готуватися до важкої зими, бо буде проблема з продуктами. То я придбала по пакету макаронів і цукру, кілька пачок пшона, олію, сіль, – перелічує жінка. – Хотіла ще купити гречку, рис, рибні консерви, але вони дуже дорогі. Придбала також 20 свічок, сірники, ліхтарик. Якщо не буде електрики, то матиму чим світити.

– Та нащо вам так багато всього? – дивується чоловік.

– Моя мама, яка пережила війну, завжди казала, що треба мати запас на всякий випадок. Нехай стоїть – їсти не просить. Мама розповідала, що їм довелося пережити, як вони голодували. Ніколи я не думала, що теж доживу до війни.

– Ми також дещо купили з продуктів, бо з кожним днем вони дорожчають. Зять придбав за 10 тисяч гривень акумулятор, який заряджається сонячною енергією. Це на той випадок, якщо не буде світла, – приєднується до розмови ще одна літня жінка у чорній курточці. – У моїй квартирі всюди простелені доріжки та килимки. Великий килим висить навіть на стіні. Внуки сміялися, казали: "Викинь, бабусю, це ганчір’я". А я думаю: добре, що не викинула, бо так буде тепліше зимою, якщо відключать централізоване опалення. Зберігаю пухову перину, буду нею вкриватися. Зв’язала всім шерстяні шкарпетки.

– Якщо не буде електрики та опалення, то ми з дружиною перейдемо жити на дачу, – ділиться планами чоловік років 60-ти. – Маємо там невеличкий цегляний будиночок, є пічка. Я вже заготовив трохи дров. Виростили картоплю, моркву, буряк, цибулю. Так що з голоду не помремо. Колись у селах взагалі не було електрики, то світили гасовими лампами. Я знайшов таку в коморі батьківської хати. Почистив її, зробив новий гніт. Може, і тепер згодиться. Ще маю старий генератор, що працює на бензині. У нас люди звикли, що у квартирі повинно бути 25-28 градусів тепла. Якщо трохи нижча температура, то вже плачуться.

– А ми з дітьми поїдемо до родичів у село, якщо взимку буде холодно у квартирі. У них там приватний будинок, який можна обігрівати дровами. У селі легше прожити, можна готувати їжу навіть на вогнищі. Нам взагалі гріх скаржитися. Я більше турбуюся за чоловіка, який воює. Вони там сплять у холодних бліндажах, щодня ризикують своїм життям, а ми спокійно – у квартирах або будинках. І ще нарікаємо: того нема, другого нема, – говорить емоційно молода жінка у барвистому шарфі. – Зиму і холод можна пережити, вони не такі страшні, як війна. Головне, щоби настала перемога, і наші чоловіки повернулися живими додому. Бо діти щодня плачуть за татом. А ми в тилу впораємося…