Тільки встигла розрахуватися в супермаркеті за покупку і вийти надвір, як прозвучала сирена повітряної тривоги. На Гравітоні вона звучить декілька разів і дуже голосно. "Прокляті москалі, не можуть ніяк заспокоїтися. Тільки зібралася в магазин – а тепер його, напевно, зачинять на час тривоги. Ні додому повертатися, ні на вулиці гуляти" – обурювалася жінка з малою дитиною на візку.
Дорогою побачила стареньку бабусю, яка продавала невеликі букетики гвоздик. Купила один. Зауважила, що в жінки тряслися руки, коли вона подавала мені квіти. "Так боюся, коли це почую, що аж серце з грудей вилітає, – зізналася бабуся. – Я прожила на світі 84 роки. Народилася перед війною. Хоча була ще дуже мала, але добре пам’ятаю ті страхіття. Не думала, що знову доживу до такого. Аби ті люди, що затіяли цю страшну війну, не знали добра ні на цьому, ні на тому світі".
Проходжу повз дитячий майданчик. Там гуляє чимало дітей. На лавці сидить хлопчик років шести, закривши руками вуха, і голосно повторює: "Не хочу цього чути". Мама його заспокоює: "Нічого страшного не буде, скоро все затихне. Коли тато їде в машині, він теж так сигналить. Дивися, наша Софійка не боїться, хоча вона менша від тебе". "Я не боюся", – каже молодша сестричка і гладить брата по голові.
Підходжу ближче. "Лякається звуку сирени?" – запитую. "Так, особливо ввечері та вночі. Прокидається, починає плакати, кричить, що не хоче війни, бо нас усіх уб’ють. Нелюди, так налякали мені дитину. Тепер спить зі мною та чоловіком. Уже навіть не знаю, що робити. Напевно, доведеться звернутися до лікаря", – зітхає жінка. Сирена замовкає, хлопчик заспокоюється.
– Чому не йдете з дітьми у сховище? – цікавлюся.
– Вони не хочуть, – відповідає жінка. – Коли були перші сирени, ми спускалися в сховище, що на території школи. Навіть вночі дітей будили. Але там дуже темно, немає умов. Зараз уже не ходимо. Може, це неправильно та небезпечно. Слава богу, в Чернівцях поки що не стріляли.
Біля будинку зустрічаю знайому. "Хочу поїхати на базар на Зелену. Треба купити помідори, огірки, кабачки, бо там дешевше, – пояснила Зіна. – Не знаю тільки, чи їздять тролейбуси під час тривоги". "По-моєму, не їздять. Невдало ти зібралася", – зауважую.
– Як тут вгадати, коли сирена може прозвучати будь-якої хвилини. На початку війни я дуже лякалася цих звуків. Ми швидко вимикали світло, воду, газ і спускалися всі з дев’ятого поверху в сховище. Бувало, не виходили звідти по дві-три години, – пригадує жінка. – Потім сиділи в коридорі. Навіть обладнали там куточок з ковдрами та подушками. А останнім часом уже навіть не реагуємо. Не думала, що можна до цього звикнути. Нічого не вимикаємо, продовжуємо займатися своїми справами. Якось я варила варення з полуниць. Дивимося кіно, чоловік читає книжку, син слухає музику. Це трохи заспокоює.
P.S. Обласна військова адміністрація та військові попереджають, що під час повітряної тривоги необхідно спуститися в укриття. Адже ворожі ракети можуть дістати будь-яку точку України. Під час ракетних обстрілів безпечних місць, окрім укриттів, на території нашої держави немає.
