Минулої неділі у Чернівецькому обласному музеї народної архітектури та побуту презентували унікальний проєкт "Смаки Буковини". До книжки, проілюстрованої надзвичайно гарними світлинами дизайнерки Кіри Ставчанської, увійшли 129 традиційних буковинських страв 71 кухарки. Для цього творчій команді Буковинського центру культури і мистецтва довелося провести 36 експедицій, пройти понад 10 тисяч кілометрів доріг до найвіддаленіших сіл та хуторів.
Напевно, вперше від початку війни зібралися сотні людей, багато у вишиванках. "Ми прийшли всією родиною з дітьми та внуками, – каже чернівчанка Марія Василівна. – Довго вагалися – йти не йти. Війна, гинуть люди, на душі так сумно – не до розваг та веселощів. Але донька наполягла: "Це благодійний захід, будуть збирати кошти для потреб наших бійців, треба долучитися. Маємо єднатися навколо своїх традицій". Я родом із Вижниччини, дуже люблю готувати. Найбільше мої домашні полюбляють начинку, голубці, банош з грибами, вареники з вишнями. Може, купимо книжку "Смаки Буковини". Я вже її бачила. Правда, дорога, але дуже гарна".
Біля мене на лавиці сидить симпатична жінка у капелюшку. Коли почали роздавати обрядовий поминальний хліб, вона взяла шматочок і ледь не розплакалася.
– У нас теж є така традиція – давати калачі за померлих. Я приїхала з Миколаївщини з донькою і маленьким внуком. Там у мене залишилася мама, яка відмовилася виїжджати. Сказала, що хоче померти у своїй хаті. Дуже хвилююся за неї, бо там постійно стріляють, – говорить тремтячим голосом пані Оксана, з якою ми познайомилися. – Ви навіть не уявляєте, що росіяни виробляють – справжня орда. Розбивають двері, заходять у будинки, грабують. А те, що не можуть забрати, нищать і спалюють. Хіба так чинять люди? Розбили сільський цвинтар, пам’ятники й труни валяються. Моя знайома поховала там маленького сина. Його могилку теж зруйнували. Знаєте, я тут сиджу, і таке враження, ніби дивлюся кіно, де немає війни. Люди у святковому вбранні, грають музики, пригощають місцевими стравами. А я перебуваю на зовсім іншій хвилі. Думаю щохвилини про рідних і знайомих, які залишилися там. Чи побачу ще їх живими?
Біля однієї з музейних хатин зустріла пані Віту з Краматорська. "Мені дуже тут подобається, – каже жінка. – У моєї бабусі теж була така хатина з призьбою, ми дітьми любили сидіти на ній. Потім її розвалили і побудували новий будинок. Зараз його розбомбили. Добре, що бабуся не дожила до цієї війни, не побачила руїн. Я зараз вишиваю собі сорочку. Давно мріяла про таку. Може, дошию, поки повернуся додому. У Краматорську щороку проводили День вишиванки – це було справжнє свято для людей. Наступного разу одягнуся у свою нову сорочку".
Серед учасників дійства розіграли п’ять примірників книжки "Смаки Буковини". Вдалося зібрати 6200 гривень, які перекажуть на потреби ЗСУ.
