На зупинці громадського транспорту жінка голосно розповідає своїй знайомій, що її син вступив на юридичний факультет Чернівецького університету.
"На державне замовлення"? – запитує та. "Та ні, на контракт, бо на державне балів не вистачило, – каже жінка. – Треба буде платити за навчання щороку більше 32 тисяч гривень. Трохи склали грошей, трохи дідусі з бабусями допоможуть. Якщо треба, то візьмемо кредит у банку".
До їхньої розмови прислухається літній чоловік. "Мій внук теж закінчив юридичний факультет, а потім довго не міг знайти роботу. Зрештою поїхав до Німеччини на заробітки. Зараз працює там на заводі, щоби відробити гроші, які заплатили за навчання син із невісткою, – розповідає чоловік. – Шкодує, що чотири роки витратив. І вашому синові, може, також не варто було йти на юридичний. Бо тих юристів дуже багато розплодилося. Краще було обрати якусь іншу професію, щоби можна було влаштуватися на роботу.Скажу про себе. Після закінчення восьми класів я пішов навчатися в училище.Там мене і одягали, і годували, і стипендію платили. Все життя пропрацював зварювальником, мав шостий розряд.То заробляв більше, ніж наш начальник цеху. Але зараз ніхто не хоче йти в училище. Усі чомусь бояться робітничих професій, хочуть мати вищу освіту. Це вже стало якоюсь дурною модою. А чи зможуть потім влаштуватися і заробляти гроші,не думають".
– Я дуже прагнула, щоби мій Максим навчався на юриста, бо це так престижно. Щоправда, він не дуже хотів туди йти, але я переконала його. Хоча би диплом буде мати, дітям своїм покаже. Не зможе знайти роботу за спеціальністю, то піде зі мною на Калинку або поїде, як ваш онук, на заробітки. Якось воно буде, – заспокоює себе жінка.
– Це ви зараз так кажете, а потім будете думати по-іншому, коли доведеться утримувати дорослого сина, – заперечив чоловік.
Донька моєї знайомої закінчила економічний факультет, бо так хотів батько, який працював головним бухгалтером на фірмі. Кілька місяців вона не могла знайти роботу, потім влаштувалася касиром у банк. Але там протрималася недовго.
– Ще після закінчення школи я хотіла навчатися на перукарку, бо мені подобалося вигадувати різні зачіски. Проте тато був категорично проти. Мовляв, що це за професія така – бавитися з волоссям. Треба обов’язково здобути вищу освіту. Але економіка та фінанси – це не моє, – зізналася Марина. – У цьому я остаточно переконалася, коли почала працювати в банку. Розповіла про це своєму хлопцеві, він сказав: "Це твоє життя, і ти повинна сама обрати для себе професію". Його підтримка мені дуже допомогла. Я пішла з банку, закінчила перукарські курси. Тепер у мене є улюблена робота, про яку мріяла з дитинства. А ще я відкрила власну перукарню. Диплом про закінчення університету заховала в шухляду. Тато спочатку сердився на мене, а потім змирився. Я переконалася, що не завжди треба слухати батьків у виборі своєї професії.
