Прем’єр-міністр Азаров спілкується з народом у Фейсбуці… На столі у президента Януковича здивовані журналісти побачили ввімкнений ноутбук… Бабуся у глухому селі освоїла найпростішу модель мобілки… 70-річна жіночка навчилася користуватися мікрохвильовкою… Здавалося б, що спільного між цими персонажами?
По-перше, вік – під 60 або за 60. По-друге, спосіб сприйняття дійсності – радянські люди намагаються йти в ногу з технічним прогресом і адаптуватися в умовах капіталістичного ринку. Важко це їм. Тому, щоби вижити, одні використовують інших і навпаки.
Це своєрідний суспільний договір. Одні дозволили іншим за їхній рахунок мати золоті унітази на дачах, утримувати ферми страусів за державний кошт та забезпечувати дітям безбідне майбутнє. Інші ж погодилися нечасто дарувати першим мізерні матеріальні блага: 100 гривень до пенсії, пільги на проїзд у тролейбусі, субсидію на сплату комунальних послуг… Договір не рівноцінний. Але влаштовує обидві сторони. Його вигоди використовують усі. Представники влади й опозиції. Олігархи і комуністи. Націонал-патріоти і махрові проросійські шовіністи. Реформатори і ретрогради. Усе просто. У країні, в якій майже 14 мільйонів пенсіонерів, головне – вміло скористатися їхніми можливостями. Подачки роздав – і грабуй країну… Із церковниками домовився "не за так" і вже кажуть у церквах, що "усяка влада від Бога". І греби… Так із року в рік.
Вчені навіть назву вигадали такій системі влади – геронтократія ("влада старців"). Це форма управління, де реальна влада перебуває в руках тих, хто за своїм віком перевершує основний вік працездатного населення країни. В Україні вони отримують владу легітимно – з рук своїх ровесників. Але й 40-50-річні в Україні перебувають при владі (чи при кориті) переважно завдяки пенсіонерам. І щоб її утримати, теж роздають подачки, обіцяють мізерні блага. І гребуть…
Тому не йдуть реформи, не лібералізується економіка, загнана у глухий кут конкуренція, немає інвестицій, технологій і нових робочих місць. Бо влада й опозиція в Україні вирішують спільне завдання – як перетягти на свій бік пенсіонерів і за рахунок їхніх голосів продовжити своє існування в так званій політичній (а відповідно й економічній) еліті.
А іншим що з того? За різними даними, до 40 відсотків молоді готові виїхати за межі України назавжди. А трохи старші? Чекають пенсії. Щоби стати надійною основою вітчизняної геронтократії.
