Над прірвою соціального популізму

Протест афганців біля Верховної Ради перелякав депутатів не на жарт. Бідолахи аж зривали з лацканів піджаків значки, щоби ніхто слуг народу не впізнав і по-народному не "подякував" за плідну законотворчу працю. Чорнобильці кілька разів ламали залізний паркан біля парламенту, що пережив не одну акцію протесту та мітинг. Так пільговики відстоювали свої права на пільги у тих, хто їх їм раніше дав.

А ще є діти війни, багатодітні, військові, шахтарі… Вони теж отримують якісь подачки від держави. А тепер уряд, відчуваючи, що країні загрожує фінансове банкрутство, вирішив їх урізати. Тож майдан перед Верховною Радою порожнім не буде…

Втім, якщо хтось гадає, що у ситуації винна лише осоружна влада, то він глибоко помиляється. Адже колесо соціального популізму в бідній країні розкручували і нинішні владники, коли були при владі та в опозиції, і нинішні опозиціонери, коли були у такій самій ролі. І ті, хто вже давно відійшов від влади й опозиції, але колись грав провідні ролі у державному управлінні. І, до речі, й ті, хто погодився ці соціальні подачки отримувати.

Владу подачки влаштовували, бо це найдешевший й усім зрозумілий спосіб загравання з виборцями. Пільговики – електорат дисциплінований. Накинув гривень 100-200 перед виборами і вважай, що результат у кишені. І "паритися" не треба – це не реформи здійснювати.

Для опозиції подачки – теж дешевий спосіб роботи з виборцями. Пробили черговий пільговий закон і нумо галасувати про захист соціальних прав. Народ почув і проголосував як треба.

І народ теж був задоволений – все ж щось вдавалося вирвати у тих, кого він сам робив депутатами, президентами, прем’єрами, а потім на кухнях крив останніми словами.

Така собі змова еліти з народом. Еліті народ дозволяв годувати себе дрібними подачками. Еліта ж могла безкарно "доїти" країну в обмін на мовчання народу.

Соціалку "розкочегарили" до такої міри, що у бюджетній сфері стало вигідніше працювати, ніж на виробництві, а окремі пільговики могли за свої пільги утримувати сім’ї, де ніхто більше не працював. Аж тут криза… А на порозі нова… Зазвичай в Україні до таких катаклізмів виявився ніхто не готовим. Ні народ, ні еліта. Тож і затягувати паски не готові ні одні, ні інші. Уряд регіоналів спробував пільги урізати (та забув про себе, тож ніхто не повірив у справедливість такого "обрізання"). А побачивши акції біля парламенту, ще й злякався.
А на носі нові вибори… Тож і Янукович, і Азаров знову обіцяють з наступного року підвищення соціальних виплат – кому на 25, а кому на 30 відсотків. Колесо соціального популізму закрутилося з новою силою.

І хоча всі розуміють, що кінець цієї гри неминучий, але кожен гадає, що це випаде не на його президентство, прем’єрство чи депутатську каденцію.

А тим часом виходи із цієї ситуації залишаються два – грецький, коли все урізають і несуть за це політичну відповідальність (але Україна не Греція і допомагати кредитами та контролювати реформи у ній ніхто не буде) та киргизький – із серією соціально-політичних бунтів та заміною одних нікчемних правителів на інших.

Втім, в України завжди є свій особливий шлях. У цьому випадку – продовжувати роздавати подачки найбільш політично активним групам, поступово урізуючи їх тим, хто мовчатиме. Та зрештою цей шлях виведе на два попередні. Якщо не за Януковича, то за його наступника.