***
То, шо 2020-й – то рік Володьок, то ні до відьми, ні до мольфара не ходи. То так звізди зійшлися. В Альфа Центавра. Ніхто не знає, шо там ся робить, но тим звіздам то й не тра. Вони, знай, шо хотять, то собі і придумують. І насилають усіляким марновірним, шо починають ранок із гороскопів, а вечеряють бараболями з салом, коли Козеріг заходить у Діву, табуни Володьок.
Як созвєздіє щастя, халяви і багато всього дєшового – газу, миру, доріг, зарплат, сексу, молодості і здоровля. Но всьо то марновірні мають обрати собі тіко на виборах. І тут далі дєло техніки. Ти або довго і нудно кладеш асфальт на проспекті, або з тілівізора обіщаєш всім кінець епохи бідності, або просто підриваєш людські хати, а потім борешся з тим. І ти вже або мер, або прєзідєнт, або хотя би голова сільради.
***
То почнемо з нашого города Черноуці. Єго в 2020-му чекає щастя, здоровля і добро. А ше вибори мера і депутатів. Що в принципі єдно і то саме. Бо часто обіцяне щастя, здоровля і добро та реальне так сходяться до купи, шо й не знаєш, куди їх подіти. Хіба в мішок і в Прут. Аби так не перло і морда від посмішки не тріснула по самі вуха.
Но тепер нам як попре, то попре. Бо сам Володька Бешлей заявив десь там про мерські амбіції. А раз Володька заявив, то він заяв в полову не кидає. Він чувак сірйозний. Самого Васі права рука. Нє. Ліва. Образованія малувато. Плєбєй. Із простолюдинів. Права - то Бодя-тунєль. З номенклатури. Мєлкої совєцької. Но Бодя не проходний. Буквоєд. Умняка корчит. Народ таких не любит. А Володька – з народу. Калічанського. Нижнього. Саме то. В процесі прєвращєнія Черноуців в ОТГ – приєднання їх до Калічанки саме враз. Так шо мерські амбіції Володьки – то не мєчти, а план.
Но для плану тра проєкт. Ну, аби Володьку крутити в мери. І шо робити? Тра робити дорогу. Широку, велику і дорогу. Страшно дорогу. Аби Володька з тілівізора не злазив. А там жив, спав, їв і балакав. І та широка і дорога дорога не обязатєльно має вести до царства Божого. Главне, аби по тілівізору її показували файну, рівну, блищичу. А там – за рогом, закінчуватися вона може й обривом. То вже нікому не інтєрєсно. Главне – широка і блищича – хотя би метрів 200 – куди камера дістане. І після сего Володька рве в фіналі якогось болтуна з соцсєтєй Мішу Яринича з єго дєтскою площадкою і смітниками в подземельї з рахунком 75 на 25.
Так шо поставити такого як Володька на город Черноуці – то як поставити такого самого Володьку на всю Україну. Поставив і роби шо хочеш. Друзьям – всьо, а остальним – зельоная ограда.
***
Так шо 2020-й і для всієї дєржави пройде під знаком Володьки. Великого і могутнього Володьки. І нема на то ради і нам з тим жити. Великий і могутній Володька – то наш артіст.
Хотя вибирали єго презідентом. Но шось десь не зрослося в сім дєлі. Нові незапятнані ліца, яких набрали по базарах і вокзалах, трохи тово – не дуже то й при глуздах. Та й сам тойво-сейво не дуже то поняв, куди попав. Нє. Він поняв, шо то якась біда, но не поняв яка, звідки, куди і нащо єму то траба. Так і керує. А народ радується. Радується, бо скоро Маланка. А коли всюди і скрізь – Маланка і не тіко в зимі, но демісезонна, то як народу не радуватися?
Включив си тілівізор, то раньше там всьо брехали. А зари – при великому і могутньому Володці – всю правду-матку ріжуть. Так і ріжуть. Так і ріжуть. Про всьо. І ні про шо. Но то правда. Бо не знают про шо. Вопшим, всьо має дешевшати. І тепло, і газ. І навіть помідори в серпні подешевшають. Бо так тілівізор каже. А як тілівізор каже, шо великий і могутній Володька, то таки великий і могутній ЗЕ, то нашо народу сумніватися. Ніззя. В тілівізорі всьо файно. А де ше не файно, то всьому мішає Пєтя. Ну і там єго всі троє. Аппазіція. То, шо від неї лишилося. То Пєтю будут садити. Навесні. Як барабулі. Як тіко потепліє. Бо взимі садити Пєтю зимно. Не проросте. Нічим. Хіба бадиллям з чічками.
Так шо таке. Жізнь в тілівізорі від великого і могутнього Володьки - то для нашого народу знахідка. Прікінь. Ніц си не думаєш. Сидиш коло тілівізора. Там Володька. То артіст, то прізедент. То наоборот. А то навиворіт. Як тіко хринь якась, то він артіст. А як тіко якісь чічки зривати, то він вже великий і могутній Володька. Ну а то, шо єму мішают, то таки да. Нам постоянно хтось мішає шось не робити. І то не робити, і се не робити. Ні там не робити. Ні отам ніц не чіпати. То Володька шо хуже нас? Нє він лучше. Ми ж тіпа з ним поржать заодно. То шо ше тра? Пожрать ми отдєльно, а поржать – вмєстє. Но він поржать - за баблішко, а ми – на халяву. Ну таке. Не всьо ж одна справєдлівость. Вона ж тіко в тілівізорі вже на 200%. А в жізні тіко на 100%. І то тіко за Володьки. Бо за Пєті десь було чи то ноль, чи й мінус штири.
***
І всьо би з нашими Володьками було чудово, но не вони єдні.
Не всьо ж вечєрньо-заочним бухгалтерам і артістам ті Черноуці й Україну пользувати. Ше в єдній великій хаті, за високими мурами і під великими звьоздами сидит тоже Володька. І єму наші всі Володьки пофіг. Єму, шо тут дурніше, то єму веселіше. Такий він. Кровожадіна.
І шо тута робити з нашими Володьками, ніц непонятно. Бо якби не той Володька, то най би собі були. Шось десь вкрали, шось десь поспівали, десь шось ляпнули, кудись шось потягли. Ну так би й жили. Живут же люди в Латинській Америці так по 100-200 років. І як живут. Як люде. Якихось шульок натерли - ззіли, морску свинку (дику) за шкірку впіймали - за кролика сошла, коки нюхнули. Фантастіка. Ну і вибори.
Ну Володьків в них нема. То є якісь Педро. Чи Педріто. То 100 років тому вибрали самого справедливого Педро. І смажили свинок. А через сто вибрали самого чесного Педріто. Ну і далі труть шульки. Та й кого то гребе? Ніц нікого. Навіть їх самих.
Нє. Ну часом десь єден танк виїде на площу і наставит дуло на чесного Педріто. Ну і поставит замість него справедливе Педрінєтто. Но то тепер не часто. І живут же люди.
Та й ми могли би жити з нашими Володьками. Якби не той Володька, шо світом колотит. І то біда чиста. Й нема на то ради.
Олександр Мостіпака
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
