Холопи «царбатюшки» і сарака Штайнмаєр. Блог Мостіпаки

Бідний той Штайнмаєр, ой бідний. І не бідний того, чого в нас бідні. А бідний того, чого ми бідні. Тепер сараку Штайнмаєра в нас знають краще, ніж його знають вдома. Бо вдома він хто такий? Президент, який грамоти приймає і роздає. А в нас він, як Піфагор із Ньютоном разом взяті. Автор формули. Отака дивна діалектика.

***



На клаптику паперу той Штайнмаєр щось написав. З іншого клаптика паперу переписав – Мінських угод. Тай забув. Як і вчив усіх німецьких штайнмаєрів великий канцлер Отто фон Бісмарк: "Договір із Росією не вартий і того паперу, на якому написаний". Мудрий був вусатий дядько.

І всякі штайнмаєри то пам’ятають. Ну і, написавши перед москалями якусь бумажку, тут же про неї забувають і підтираються. Но москалі хитрі. Вони йдуть і за тими штайнмаєрами ті бумажки підбирають. І в папочку. А раптом потім за тією бумажкою можна якихось лохів розвести довірливих? Наприклад, хохлів. Свята ж справа розвести імперською бумажкою довірливих хохлів, якою раніше підтерлися недовірливі німці. Отак.



А тим більше, коли хохли всю владу у своїй Малоросії віддали місцевим буратінам. Повним таким буратінам, витесаним декількома місцевими "папами" з повного поліна. Дубового. Ну і пішла жара. Буратіни на бумажку повелися. Хохли, ті шо хитріші, зрозуміли, що їх розводять хитрі москалі. Штайнмаєр виявився крайнім, чому дуже здивувався, бо про бумажку він давно забув – не збирає ж він удома колекцію бумажок, якими щодня підтирається.

А Україна вирує, а Україна вирує. В деяких селах штайнмаєрами вже стали називати всяких здичавілих місцевих мешканців тваринного світу, що крадуть ночами з мисок і баняків курячі бараболі та яйця з курників. Отаке то.

Дійшло до того, що тої формули Штайнмаєра злякався навіть наш могутній і найрозумніший ЗЕ – володар усього тутейшого світу очікувань сіюхвилинного "миру, щастя і добра". Не читав тоже, але злякався. А раптом там щось не то написано? Хто зна. Почали шукати. Знайшли. А там замість "Миру –мир!", "Війна порошенкам – мир зеленським!", якась фігня – розведення, ОРДЛО, вибори. Вопшим, абракадабра. Але народ не заспокоївся і став вимагати, аби великий і могутній ЗЕ пояснив, що він там прочитав.

І тута вийшла історія як у "Грицевій шкільній науці": спочатку вчитель також думав, що перед ним геніальний учень, коли Гриць мудро прорік: "Абабагаламага". Але коли Гриць став то повторювати на кожному уроці, то вчитель засумнівався в його геніальності і виписав пару різок по ср…ці. Так і у великого й могутнього ЗЕ виходить із формулою Штайнмаєра, якого в своєму попередньому веселому, багатому і щасливому житті він би ніколи не знав і не чув, аж поки би не зістарився на сцені палацу "Україна" в ролі престарілого Ющенка. Отакої.

***

Та головне, як завжди. почалося в Чернівцях. Цей пуп землі, що нагадує старі міста Румунії часів Чаушеску, знову всім показав, чому у нас ще довго не буде України такої, як треба.

Всьо почалося цей раз не з Василя, а з Івана. Того, що Гешко-бігун. Коли обласна рада, як сказала Юля іншому Йванові, голосувала проти того Штайнмаєра й усілякими обтічними фразами просила великого і могутнього ЗЕ ту формулу не втілювати в життя, то Йван-бігун став щось там під столом терти, мутити і крутити, що його карточка аж вистрибнула з ячєйки для голосування.



А може вона там і не була, бо Йван щось накрутив. Загалом, не проголосував він проти формули Штайнмаєра, зате погодився із тим, що Швайнштайгер таки правильно завершив свою футбольну кар’єру, бо скільки би не бігав, все ж кінець. Але Швайнштайгер Івана і не просив за то голосувати. Він взяв і повісив капці на цвик.

А от Штайнмаєр, то таки Штайнмаєр. Щодо цього, то Іван, який любить преЗЕдента, бо його зараз люблять Гріша і Чинуш, маючи трьох дітей, мав би мати свою позицію стосовно тої формули. Бо формула Штайнмаєра, то такий ключик. Маленький. Не від сейфа Чинуша, звичайно, але…

То такий ключик від майбутнього. Майбутнього ще досить молодого Йвана і його трьох дітей. Іван же чомусь не хоче зараз жити в Молдові, а їздити відпочивати в Боснію. Не хоче. А живе в Україні. А чому не хоче? Видать, не комфорт. Щось відчуває. Так ото, мабуть, Іван не знає, що та формула Штайнмаєра, односторонньо виконана великим і могутнім ЗЕ, якого Йван разом із Грішою і Валєрою так щиро зараз любить, то такий ключик від ящичка Пандори. А в ящичку – або Молдова, або Боснія. І надовго, якщо не назавжди. Принаймні, і на життя Йвана, і його трьох дітей того вистачить. Чи буде це життя? Ну… Йван думає, що так. Я ж думаю, що ні… Але хто я такий. В мене нема Гріші й Чинуша. І не треба. Тому я не хочу ні в Молдову, ні у Боснію. А Іван хоче.

***

Та головна драмо-комедія довкола формули Штайнмаєра розігралася в Чернівецькій міськраді. Це взагалі унікальний орган: чи то місцевої влади (15%), чи то наглядова рада колгоспного ярмарку (85%).

Ці, врешті, засідати просто не змогли – того не було, той не прийшов, той торгував на базарі, той слабував на щось, тому не казала мама, тому заборонив Вася, той просто дебіл, а та – чисто там випадково і більше не буде, а той – у такій партії, але назви не пам’ятає.



Хоча довкола сесійної зали вони ходили. Судячи з усього, серед учасників ходіння довкола сесійної зали "розумним і гарним" був лише один – Володька Бешлей. Його душа (про мозок не йдеться) розривалася: або ми "за капітуляцію", каже "отєц родной" Вася Продан, бо може за це великий ЗЕ щось дасть, або ми "патріоти", бо нас точать залишки душі, де ще є залишки совісті. Втім, результати сесії, яка не відбулася, так і не дали змоги Володьці визначитися (хоча, думаю, він би, врешті, визначився на користь "отца родного" - совість то таке – химера, як казав Адольф Алоізович, а "Тойота Кемрі", земельна комісія, ДЖКГ і хата "у Толіка" - цілком реальне майно.

Загалом, як і очікувалося, поки що так і не пройшла "формула Штайнмаєра" редути, вибудувані Васєю Проданом із дише йому відомих мотивів. Хоча. У чому сєкрєт його мотивів?

Мотиви Васі, який не може зістрибнути з колії, куди його несе його теплушка, зрозумілі. Використати по максимуму політичну худібку в своїх шкурних інтересах. А раптом зусилля в "услужєнії" великому і могутньому ЗЕ хтось помітить – наприклад, Іллюша Курятник, якого про то попросить Юра Борісов. Або хтось тай доповість, куди треба – Валєрцьо Чинуш чи Віктор Миколаїч Король – якщо їх взагалі там хтось за людей має і до тіла чергового пройдисвіта-фаворита самого ЗЕ допустить, що тут їм контроль над цим базарно-контрабандистсько-заробітчанським регіоном саме Вася забезпечить.

Або Оксанку Петрівну – світ-зорю наших економічних реформ із їх тіньовою економікою і схемами, десь при новій владі прилаштує – не на Калннку ж їй повертатися Або в коридорі дозволять засісти і вичекати – як Марія Фірташа висиджувала в приймальні Сьоми Могілєвіча, аби смотрящо-рєшающим над цим нікому не потрібним регіоном призначили саме Васю. Або дівок губастих, які з телевізора з бюстгальтерами в пориві інформаційної пристрасті випадають, Іллюші Курятнику разом із Другановським запропонувати – а де цих двох ще показувати в умовах "теплої інформванни"? Шо Вася? Всі мотиви перерахував? Ти їх всіх не знав? Не треба. Не дякуй. Дарую. Мафіозний феодалізм він такий – складна і виснажлива гра. А спостерігати за нею – одне задоволення. Можна і безплатно. Так що все правильно, пацани. Завжди треба із зігнутим та гнучким хребтом бути. Навіть, якщо ти тут корчиш із себе великого і впливового бізнесмена, медіамагната, секретаря, рєшалу і смотрящого - від такого самого "хребтозігненого".

Але. Помилочка. Як казав Талейран: "Це гірше ніж злочин. Це – помилка". "Формула Штаймаєра" - це політика. Це – велика політика. Це світ, який базарним рагу лякам, смотрящим, рєшалам, баригам, дрібним крадіям, торговцям краденим, міняйлам, спекулянтам і грабіжникам решток пострадянського майна ніколи не зрозуміти. І не освоїти. І не навчитися у ньому жити. А звідси – помилятися, помилятися і помилятися. Що гірше, ніж злочин. І гірше, ніж поразка. Це - помилка.

Можна багато чого. Складати в мішки кеш. За цей кеш купляти мандати, посади, майно, різне нікчемне бидло. Принижувати обраного мера, в надії поставити його собі на службу, або морально знищити. Ламати, принижувати людей, які, в силу життєвих обставин, змушені служити у місцевій владі, думаючи, що вони – раби і худоба, як ти сам "хребтозігнений іншого хребтосхиленого" . Можна купити дівок і пацанів, яким нема куди приткнутися, аби вони інформаційно нищили тих, хто не договороздатний, бо в дитинстві його не принижували і він не має комплексу неповноцінності, а має совість і честь, що нині не вітається.

Можна всіх розділити на "своїх" і "чужих" і думати, що "чужих" ти приручиш через їх "хазяїв". Можна "по бартеру" з баригою-крайовим головою ділити посади в його раді, в його фракції, ділити землю, сади і сіножаті, ефіри і сайти. Можна з іншим головою. в якого немає влади, обміняти його інфантильність і мовчання на своє мовчання і "рішання". Можна зневажати атошників і активістів, які прийшли з вимогами, і думати, що вони – "від Каспрука", бо ти "придбав" собі декількох із них із сумнівними моральними якостями, скориставшись їх матеріальним становищем і психологічним станом.

Можна багато чого. Але не можна ховатися за фіранкою і смикати за шторки, коли треба голосувати за "формулу Штаймаєра". Бо це – гірше, ніж політичний злочин. Це –помилка. Це -багаторівнева помилка. Це – як багатоповерховий торт на весіллі, заражений сальмонелою. Зробили одні, а довго, болюче, складно і з непередбачуваними наслідками ср… муть усі.

І ще. Ці смикання за шторку, ходіння за фіранкою, ховання у генделиках і за рогом – це ознака лише того, що вся ця худібка, їхні патрони, таємні покровителі, схеми, діла, куплені ними посади, політичні статуси, ефірні балаканини, надування писків, бабло, тітушки, майно нічого спільного з політикою не мали і мати вже не будуть. Як із державою, суспільством, правами, свободою, їх інтересами, безпекою і майбутнім. У тому числі й з майбутнім, безпекою, правами, свободою, державою і майбутнім цих телепнів, їх дітей і онуків. Все це вони прос..уть зараз і вже - в інтересах цієї хвилини, секунди і миті, бабла, майна, хавчика і пійла. Тати овець.

Отака вона "формула Штайнмаєра". Для Штайнмаєра – папірець, яким він підтерся (чого, довго пояснювати і складно). А для нас – вибір шляху на десятки, а може і сотні років. Причому для всіх – і тих, хто ховається за фіранкою і масними руками рахує зелений кеш, і тих, в кого картка вистрибує з ячєйки, поки він "а ля Кива" щось тре під столом, і тих, хто це все обрав на виборах, і тих, хто допустив це обрання, і тих, хто на вибори не ходив, бо йому було огидно, і тих, хто просто у цей час ходив до церкви, їв вранішні бараболі зі смальцем, чи дивився по тілівізору "Добрий ранок, Україно!"

І тих, кого обрали і вони повірили в свою велику мудрість, ексклюзивність, зірковість і Фейсьук. Історії це просто пофіг. І реальній політиці це також пофіг. Або. Або. Констатуємо дію і факт. Або ми є. Або нас нема. Хто думає, що він вижив, той – тато вівці.

Олександр Мостіпака

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram