Донос-міністр, план містера Фікса і дохтор Ростик перед судом. Блог Мостіпаки

Головний митник і найголовніший "дєдушка" зі своїм, хто кому сват, а кому зять, добралися до Гройсмана, у Чернівцях шукають стратегічний план, а дохтор економіки Ростик Білик постане перед гуманним народним судом.

***

Якщо кидати, то лопатами і на вентилятор. Аби то бризкало якомога далі, щоби всі чули, бачили, всім смерділо, а дехто на тому щось трохи й заробляв. Війна головного митника Салагора і головного "дєдушки" області Олександра Георгійовича довкола того, хто кого кришує і хто кому зять, сват, брат і кум вирвалася за межі регіону. Так би мовити, на оперативний простір, як танки Гудеріана в смоленське болото. Відповідно, у цій війні (не Гудеріана, а митника і "дєдушки"), з’явилися й нові дійові особи.

Серед них, зокрема і взятий за гузно за підозрою на хабарі головний лісівник Череватий, і якийсь "активіст", і навіть прем’єр-міністр Гройсман.

Череватий, судячи зі "зливів", почав активно строчити на всіх доноси і "щиро розкаюватися" перед слідаками, що нічого не брав, не давав, знати не знав, лісу не видів, де він росте, не знав, як і те, хто що рубав і куди возив, бо то всьо "дєдушка".



І тут не так цікаво, що він там понаписував, як те, хто і навіщо Череватого напоумив це робити. Хоча, як каже один знайомий, тут і до гадалки не ходи, щоби здогадатися. Наразі в області, крім митника Салагора, який на Георгійовича "закусився" з якихось "фрейдистських" причин, є ще два персонажі – Ваня і Володя, які вже слиною стекли в капці й свої, і чужі, мріючи, як вони всядуться на місце "дєдушки" рішати діла, бо колись відчули смак посади, де ще можеш зістригти жмут якоїсь жирненької вовни, поки боротьба з корупцією не докотилася до президентських намісників у регіонах. Бо там, де Ваня і Володя зараз, щось нічого не зістригається з банальної причини – а на хіба вони кому треба.

Далі, щоби хтось "розкаювання" Череватого розтрубів куди тре і ще глибше та вище, то знайшовся і "активіст". Бо ж не самому Череватому на виході з прокуратури читати доноси перед камерами і диктофонами. То якось не комільфо. Тай хто доноси так читає? Доноси люблять тишу. Тож "активіст" розтрубів про те, як Череватий все валить на "дєдушку".

І тут Георгійович зробив хід конем - білим у крапинку. Написав донос Гройсману, аби той ледь не сам перевірив, хто і що понаписував на "дєдушку" на сайтах (а фактично, кожна більш-менш і ще менш порядна людина у Чернівцях вже має собі сайта, аби самій собі в ничку радіти, що на ньому на когось щось понаписувано).



Тож тепер сам Гройсман із високоповажною урядовою комісією буде з’ясовувати, хто і що тут пише, на кого, де, як задовго, якою мовою, з помилками чи без, хто то читає, хто тому вірить, хто кому і що за то дає, чи не дає, і хто в кого за то щось бере, чи не бере. Більше Гройсману, за великим рахунком, і робити нічого – знай сидить собі в Києві й доноси з місць читає. На то він і донос-міністр.

А оскільки, як я підозріваю, Гройсман разом із поважною урядовою комісією так і не з’ясує цих тонких нюансів місцевого срачу, сварок, пліток, чуток, брехні, дрібних заздрощів, трохи більшого злодійства, а ще більшого шахрайства і просто безмірних запальних болячок розуму, то невдовзі ці всі зяті, свати, куми, брати, "активісти", "кришувальники" вийдуть на міжнародний рівень – аж до міжнародної програми ООН з питань біженців чи Міжнародного фонду захисту дикої природи.



Бо писати в нас є кому і є на кого. А повальна грамотність, колись так необережно запроваджена радянською владою, та Інтернет, що відкрив безмежні інформаційні простори, дають можливості для небаченого досі поширення до кожної хати, клуні, стайні і навіть курника брехні, доносів, наклепів, пліток, заздрощів, скарг, прокльонів, анонімок, відьомства, анафем і "поробленого". Тобто того, чим українці займалися століттями при різних колоніальних, напівколоніальних, злодійських, бандитських та шахрайських політичних режимах, які вони вже пережили і переживають досі.

Це така форма самозахисту, самореалізації, протесту, самоствердження, вирощування національної жаби і заробітку за рахунок когось. Тобто, нічого нового. Звичайний національний спорт. Просто помножений на небувалий технічний прогрес і цифрову революцію.

***

Мер Каспрук днями був заскочений зненацька, коли опинився на "Без емоцій". Бо до того його туди не просили – бавилися у "не знаємо такого". Тож позитив якийсь є. Відий, пішов сигнал "по каналах" нарешті визнати мера мером. Тобто, хоч поганеньким, не таким файним, розумним, сильним, добрим і щедрим і працьовитим, як секретар, але все ж таки мером.



І там прозвучало найважливіше для всіх нас питання. Про план. Не про той, який на діскотєках курять по туалетах малолєтки, а про той, із якого солідні вусаті дядьки на призьбах по селах самокрутки крутять. Тобто, паперовий. У даному випадку, про паперовий стратегічний план розвитку славних Чернівців. І от що з’ясувалося. Що всі, хто досі ходив на програму – начальники, балакуни і депутати, особливо останні, того плану не мали, про нього не чули і щось путнє сказати не могли, чи не хотіли. Чи не хотіли і не могли. Чи просто не мали про що і щось мукали, мекали, бекали, сопли, бурмотіли і ковтали повітря, як риба на льоду.

Так ні в кого той стратегічний план розвитку Чернівців, ні без емоцій, ні з емоціями, витягнути і не вдалося. Надія залишилася лише на поганенького і не такого розумного та працьовитого, як секретар, мера. Але не встигли. Ефір закінчився. Обіцяли продовжити, щоби в мера випитати про план. Втім, не гарантія, що дочекаємося. Бо так само "по каналах" може піти відбій і мера знову почнуть не визнавати мером. І так ми того плану стратегічного, якщо він і десь є, ніколи й не почуємо.

Втім, я собі думаю так. Якби була правильна постановка питання, то той стратегічний план можна було би й витягнути навіть із депутатів та начальників. Ну не можна ж так у лоб: "Чи маєте ви стратегічний план розвитку Чернівців?" Хто ж так одразу все візьме і видасть. Тим більше те, чого він і сам не знає.
Треба обережно випитувати. Ніжно так, натяками. Наприклад, пане депутате Іване, Миколо, Володько, Андрію чи Василю, а скільки у вас дітей? А скільки їм років? А у вас жінка одна, чи це вже третя? А чи є у вас онуки? А що роблять ваш сват, брат, кум і зять? А у вас один кум, чи десять? А чи багато у вас в селі племінників і племінниць? А у вас освіти три заочні в одному дипломі, чи всі різні? А де ви любите відпочивати? А що любите їсти і пити і з ким? А чи має кожен порядний чоловік мати коханку і чи одну, чи дві? А то ваша третя партія, чи вже шоста? А чого за три депутатські каденції у вас кількість землі зросла з одного гектара до півтори тисячі, а у вашого сусіда з іншої фракції до трьох тисяч, то де ви недопрацювали?

Запитаєте, а який це все має стосунок до стратегічного плану розвитку Чернівців? Та прямісінький. У цих питаннях і відповіді на все. І про розвиток ринку нерухомості – елітної та котеджної. І про зростання продажу іномарок та нарощування ввезення "євроблях". І про продаж та оренду комунальної нерухомості та землі для своїх "на халяву". І про розвиток вищої освіти – продасть вона в перспективі кожному по три дипломи, чи лише по два?

І про демографічну ситуацію – будуть лише свої діти, чи й ті, від яких потім треба буде відкупитися комунальним майном, аби не бідували і щось не ляпнули. І про розвиток ринку предметів розкоші – не будуть же дєвочки з тобою крутити шури-мури лише через те, що ти - від опозиції та з мандатом. Манали вони твій мандат. І про розвиток туризму закордонного. І про розвиток бізнесу місцевого– кум до кума по своє. І про сплату податків так, аби поменше платити. І про інвестиції в матраци. І, врешті-решт, ключове питання. Про владу. Кутовий, так би мовити, камінь усього нашого стратегічного плану. Кому має належати влада у місті і де чий сидітиме начальник. І чи передавати мандат у спадок сину, доньці, брату, внуку, чи можна до цього списку бого- і народообраних допускати більш далеких і не таких політично благонадійних племінника, кума, куму і коханку.

Отак із деталей, із пазликів, із вузликів, із павутинок і вималюється стратегічний план розвитку Чернівців, а також усіх їх ключових сфер – від шоп-турів до Мілану та "сонячних" турів до Хургади і до "халявного" розподілу громадського майна та землі. Скажете, причому тут Мілан і Хургада? Притому, що якби не гребли тут, то не було би з чим їхати туди. А так і тут повний розвій – стратегічний, і там, який не який, а все ж підйом.

Ось вам і план, містер Фікс. Цілих три плани! І всі стратегічні.

***

А ще скоро в нас звершиться правосуддя. Наші народні органи дізнання нарешті завершили розслідування справи Ростика Білика. Того самого Ростика, дохтора економіки, який хотів дати заробити на виборах нашим просвітленим променями революції та осяяним світлом демократії свідомим студентам ЧНУ по якихось 300 гриваків у 2015 році.

Для цього дохтор Ростик створив економічну модель у формі колгоспної ланки – з бригадирами, ланковими. обліковцями та простими колгоспниками. Щоби на практиці перевірити свої економічні знання про те, як інвестиції у виборчий голос дають дохід у вигляді депутатського мандату, а потім через чотири роки порахувати отримані дивіденди від такої простої, але напрочуд ефективної схеми, де організатор отримує все, а учасники лише: "Голосуй. не голосуй, все одно получиш шайбу!".

І все би у Ростика зрослося пучком, якби не підступні спостерігачі, які ту схему виявили і підняли вереск. Врешті решт, все одно все списали на Бурбака. Бо ж не солідно якось вуйкам з мішками грошей, що купляли тоді собі оптом міськраду, боротися з якимись дітваками, що ще вірять у чесні вибори. А Бурбак, то є Бурбак - страхопуд такий, яким правильні пацани відволікають лохів від дрімучого повсякдення.



Далі вуйки, захищаючи "спаленого на гарячому" Ростика, навіть вилізли з джипів і перекрили вулицю Головну, а дохтор економіки ховався чи то в тель-авівських синагогах, чи в молдовських кукурудзах. Втім, чужа земля не прийняла вітчизняне світило економічної науки, про що, мабуть, вже не один раз пошкодувала.

Так Ростик вернувся додому і став борцем із "режимом Яценюка-Федорука-Бурбака-Каспрука". А весь цей час, тобто три роки, наші народні органи дізнання все розслідували і розслідували, збирали докази і збирали. І. врешті, чи то назбирали, чи до решти розгубили навіть те, що мали, але понесли то до суду.
І тепер вже наші народні органи правосуддя, тобто наш народний і найгуманніший у світі суд, з’ясує, чи існувала таки економічна модель "Колгоспна ланка" на виборчих дільницях у студмістечку, чи це все придумали дітваки-спостерігачі (себто підступний Бурбак).

Діло це, як я собі думаю, не одного дня, а може і місяця, а може й року. Тож багато хто торжества правосуддя може і не дочекатися з різних причин.
Тим часом наш Ростик, поки правосуддя народне буде вершитися, зможе стати не лише дохтором економіки, а й професором економіки і навіть академіком економіки, а то і проректором, і ректором, і ще три рази депутатом – по тій же схемі "Колгоспна ланка", але вже з іншими бригадирами, ланковими та обліковцями.

І коли народне правосуддя у гуманних народних судах нарешті завершиться, то наші суди або виправдають Ростика, бо підступна рука Бурбака так і не дотягнеться до горлянки народного, справедливого суді, але до його кишені дотягнеться ніжна, лагідна і не порожня рука "правильних пацанів". Або ж Ростика оштрафують на 850 чи 1450 гривень. І тоді дохтор економіки Ростик заволає на весь світ, що його – борця з корупцією, опозиціонера, противника "режиму" засудили політично вмотивовано за захист права студентів на своїх чесно зароблених на виборах 300 гриваків.

Але це, так би мовити, короткострокова перспектива.

Але є ще й довгострокова. Вибори-2058. Посивілий дохтор економіки, професор, академік. проректор Ростик сидить перед тілівізором і стежить за трансляцією першої сесії Чернівецької міськради 17-го скликання. На екрані його любий внучок, міцно притиснувши кулачок до грудей, де красується значок із прапорцем, голосно так виспівує "Ще не вмерла…". "Працює "Колгоспна ланка", працює", - бурмоче схвильований Ростик і витирає рясні сльози, що нахлинули від радості за внучка і від спогадів про те, як виборював у "режиму" право на спадкове сімейне політичне щастя.

От лишень за тель-авівську мацу та витоптану молдовську кукурудзу ніхто нічого так і не компенсував – правильні пацани зажлобилися. Але там все одно всі щасливі хоча би від того, що світило української економічної науки повернулося до фатерлянду, а не промишляє десь у кишинівському муніципалітеті чи в ізраїльському кнесеті. Той і бог із тими витоптаними кукурудзами і надкушеною мацою, лише би світило виблискувало вдома.

Олександр МОСТІПАКА

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram