Миром у нашому місті так і не пахне, а пахне лєворуцією і ностальджі за Батьківщиною.

***

Деким дуже очікуване і жадане, але для переважної більшості глибоко пофігістичне, обрання на секретарство Василя Сафроновича так і не принесло миру на нашу грішну землю. Хтось тут же побіг по церквах всіх патріархатів, молитовних домах і капличках ставити свічки, в надії, що відмолить мирне співіснування секретаря і мера. Хтось подався до ресторану накандибитися від щастя, що "Секретар – наш, а Україні слава!".

Я ж, ніколи не вірячи ні в протоколи сіонських мудреців, ні в Камасутру, для себе давно з’ясував: миру не буде. Причина цього відома давно: їх виховували різні батьки, вони вірять різним богам, вони читали різні книжки, в них різна мета, життєві цінності та світогляд. Вони гралися різними іграшками у різні ігри – у когось був коник із ногою, а в когось без ноги – ги ги. Вони по-різному ставляться до головних ідолів нашого часу: влади, багатства і грошей.

Спільне (і то відносно) у них лише одне – щоки, що свідчить про гарний апетит і відсутність проблем із шлунково-кишковим трактом. Але, як писав колись Кіплінг, "Захід є захід, Схід є схід, і разом їм ніколи не зійтися". А якщо більш зрозуміло для широких трудящих мас Інтернету, то, як казали в радянські часи, це "два світи - два способи життя", а наш "Стамбул – місто контрастів".

***

Посилати журналістів на… тепер стало модним трендом серед нинішньої як правлячої, так і опозиційної еліти. От прибув до Чернівців нардеп багаторазового використання (він сам хвалився, що вже майже 10 років депутатствує), права рука цьоці Юлі Сірожа Власенко.



Прибув, аби простежити, чи Бурбак не зірве обрання Сафроновича секретарем. Тим часом Бурбак теж простежив, аби Сірожа не дуже то й від радощів слину розпускав, що Сафроновича обрали. Тож поки ці двоє один за одним стежили, Сафроновича таки обрали. На славу Чернівців і на радість тим, хто сумнівався, чи варто було звідси емігрувати, але на такий крок таки наважився і тепер не пошкодував. Та я не про це.

Якась дитина з ТВА (наші телеканали тепер більше схожі на дитсадки зі старшачками) поважного пана депутата, юриста, заслуженого, народного, світоча права і закону, патрєта високоморальної абразіни щось там запитала. І той дядько в очках, весь при регаліях, чинах, намолений самою Юлею і освячений колись ще Турчиновим, в очках взяв тай ляпнув, як коров’як посеред сільської дороги під ноги старості: "А ви краще назвіться Бурбак-ТВ". Опшим, всьо вийшло як у нас: щось спитали - фігню ляпнув. Але ж, мабуть, різниця мала би бути. Тут тобі дитина. А там тобі політик національного масштабу, високоморальний апазіціонєр і аблічітєль режиму бариг і пройдисвітів (хоч щось таки правда).

А ти диви. Різниці жодної.

Видно наші політики після революції так близько зійшли з висот до нашого народу, що скоро і випивати почнуть "з горла" за сільськими клубами, і лапати за дупи колег-депутаток перед телекамерами, і навіть справляти малу нужду під деревами у Маріїнському парку (там місця ще Антимайдан помітив). А раз такі діла, то і народу буде з кого приклад брати. Наприклад, приїжджає наступного разу Сірожа Власенко до нас садити на якийсь стілець якогось Сафроновича, а у відповідь на фразу "ви назвіться Бурбак ТВ", чує: "Вельмишановний і глибоко поважний пане Сірожа, мікрофон схиляю перед вашою політичною мудрістю, вихованістю і толерантністю, але, а чи не пішли би ви до ср…ки?" Повірте, до скону днів був би Сірожа вихованим, мудрим і толерантним. А як же інакше? Він же наша еліта.

***

Хоча щось таки у словах того Сірожі Власенка є. Недарма ж вже 10 років надепутатений, напомаджений і набріолінений, як казала колись цьоця Юля про іншого подібного персонажа.

Це ж ідея, аби кожен телеканал називався ім’ям, прізвищем, погянялом, кликухою його реального, фіктивного, чи офшорного власника, або колективною абревіатурою з групи поганял. Наприклад, "Бурбак ТВ", "Бєня ТВ", "ВасяТВ", "Порох ТВ", "Сєня ТВ", БЮТ (Бабця Юля ТВ), МСІ (Митро Сірожа Інтер), "Рінат ТВ", "Рабіновіч ТВадік", "24 ТВ Андрюші".

І хай молотять одні одних– день і ніч, ніч і день. Дитячі програми зняти, мєнтовські, гламурні і шмаркльо-плаксиві серіали – теж, "Сватів" заборонили, спортивних програм і так нема – ефір свободєн, документалістикою там і не пахло ніколи, як і науково-популярними та пізнавальними програмами.

І хай цілодобово буде: "Бурбак сказав, що Продан – гімно", "Продан відповів: "Сам такий і ще більший, бо статків маєш більше". Міхо з даху галасає "Імпічмент баригам", Юра на "Порох ТВ" розкриває чергову змову проти народної влади за участю Курченка, двох Януковичів, Путіна, Саакашвілі, Сакварелідзе, Дати Туташхії, Лазаренка і Роберта Мугабе.

Цьоця Юля відсилає Порошенка до Ростова бонбонами торгувати. Порошенко всіх вітає з Різдвом, але бонбони вже продав. У Ростові. Купив один старий друг три вагони дешевих карамельок – самогону до свят нагнати, бо в Раші з бухлом геть біда – один "Бояришнік".

Бєня мочить Ріната, Рінат мочить Бєню, Митро мочить усіх, бо в тому Відні так скучно, що хай його дідько забере.

Рабінович обіцяє "Життя" ще за життя, Володя Зеленський чесно "служить народу", але косить оком у бік парламенту, де народу служать дуже нечесно і не дуже порядні люди, Мураєв – то вапсчє гімно послідне. Цьоця Ганя з губами, що заледве поміщаються у "Самсунг" 49-ти дюймів, пояснює, як треба всім мирно жити, але без неї то ніяк і ніде не вийде – ні в Донбасі, ні в Конго, ні в Сомалі, ні в столичній теплій студії "НюсВану".

Гройсмана в ефірах показують як цілющу ікону, бо поки він народить думку, то ефір вже добігає кінця. Сєня всіх зове на фронт, але самого Сєню не показують, аби народ не попер масово в Чечню і Придністров’я, в надії після цього одразу стати українським прем’єр-міністром.

О! Ляшко! Олег Валерійович. Оце глиба. Матьорий чєловєчіщє. Цей і з бабами біля корів, і з коровами біля бабів, і пенсії обіцяє як у Європі, і зарплати як в Америці, хоч він їх там і не бачив, бо туди його не пускають. І мочить він усіх, кого дозволить Рінат: і цьоцю Юлю, і Міхо-батоно, і просто скотиняк. І Порошенка. Бо коли Олега Валерійовича часом питають після мочіння цьоці Юлі і Міхо-батоно: "А Порошенко?", то він завжди відповідає так скромно: "І Порошенко!".

Одне хотів би попросити для народу і себе: "Не чіпайте хоча би телеканали "Футбол-1", "Футбол-2" і "Мега", бо шкода буде телевізор викидати. Все ж майно якесь та ще й дороге як на нинішні інфляційні часи.

***

А ще в нас цього тижня сталася лєворуція. Так, так. Я не помилився і не геть неграмотний, а лише трохи. Таки лєворуція. Бо поки Міхо-Карлсон бігав дахами, а потім зникав із під носа нашого незрячого спецназу, то його прихильники у Чернівцях почали лєворуцію.



Тут відійдемо від тєми, аби пояснити спраглим до методологічних знань, чим відрізняється революція від лєворуції. Революція – то жах, мітинги, демонстрації, часто кров, а то і громадянська війна та зовнішнє військове втручання. Революція – це наслідок дій і бездіяльності можновладних бовдурів, які через неї опиняються або у могилі, або в еміграції. Революція трясе часом не лише одну країну, але й цілі континенти, а то і світ і не один рік.

Вона ламає соціальні, політичні, економічні устої, руйнує людські долі. Її мета – спроба модернізації країни, яку попередні можновладні ідіоти довели до ручки. Часом бувають і мирні революції – у більш цивілізованих країнах, але вони теж ламають усе, а найбільш одіозних представників старого режиму відправляють або в тюрму, або у дучку. Часом ті революції програють і тоді в країні починається таке… Не приведи Господи.

Інша річ - лєворуція. Лєворуція – це такий собі карнавал, вулична діскотєка. У неї є штатний вождь і штатні учасники. Для останніх – це взагалі професія. Як правило, лєворуції нечисельні. В середньому це десь 50 осіб, сто прапорів, штири мегафони, 40 журналістів і п’ять телекамер і бюджет, помножений на п’ять лєворуцій. Учасники лєворуції ходять містом, заходять у різні установи і кабінети, але "дєвочєк" нікуди не ведуть, а просто голосно верещать і скандують "Геть!", "Ганьба!", "Дайош режим!", "Свободу попугаям!".

Лєворуція тривають недовго і закінчуються якось непомітно. Отримавши кожен своє, хто картинку для сюжету, а хто писок у тілівізорі, всі розходяться пити каву і коняк, часто із тими, проти кого виступали.

Така то лєворуція на підтримку Міхо-батоно днями й була у Чернівцях. Безнадійність цієї справи я пойняв, коли побачив учасників від нашого славного міста і в Києві, і тут на місці. Якщо це революціонери, то я -контрабандист. Тобто, швидше я стану контрабандистом, ніж вони – революціонерами. Старий комуніст – ще совєцьких часів, екс-губернатор, який більшу частину каденції провів на больнічному, син власника авіакомпанії, син власників ресторанів, невістка аптечних магнатів… Я як то ввидів, то аж присів. Бідний Міхо-батоно. Ех, бідний. Це ж такі підуть його визволяти від режиму, а потім, коли Міхо переможе всіх ( а в нас такі ідійоти, що лише Міхо їх і може перемогти) попруться у владу рішати діла.

Спочатку кожен для свого генделика, ресторану, аптеки. А вже потім будуть ощасливлювати нас. Отака то вона лєворуція. То навіть не лєворуція, а фронда якась. А фронда – це така форма протесту, коли ті, що "фронда", хочуть, аби їх посадили в ті самі крісла, де сидять ті, що тіпа "влада". Без подальших катаклізмів і страхопудів. Для них особисто. Бо для нас тих страхопудів і так вистачає.

***

Батьківщина – то, що не кажіть, таки святе. Ким би ти не був. Хоч лайдаком, хоч колишнім газовим магнатом, а хоч і тим, і іншим одночасно. І де би ти не був. Хоч у Хайфі, хоч у Тель-Авіві, а хоч на Лазурному березі, додому таки тягне. Як там той анекдот про двох хробаків – старого і малого. Сидять вони у гною. Малий дивиться, як балдіють собі дощові хробаки, як обжираються його колеги в грушах і яблуках. Тай питає тата: "Тату, тату, а ми чому в гною?" А старий мудро так: "Батьківщину не вибирають, синку".

Тож цього тижня з’ясувалося, що друг Фірташа і Васі Продана Юра Борісов (той, який через якийсь генделик образився на Трохимича і витратив мульйони, щоби Трохимича позбутися, хоча за ті гроші міг собі купити хоч сотню генделиків) нікуди насправді з Чернівців не подівся, а тихо собі прописаний (чи тепер по-модному зареєстрований) у хаті друга Васі і куми Оксани Петрівни. Та воно би нічого. Ну зареєстрований чоловік у чужій хаті, то таке. Кого хочуть, того і реєструють. Хоч самого Фірташа. А раз зареєстрований, то, мабуть ходить в якусь газконтору на роботу. А нє. Зареєстрований, а тут його нема. А де, лише Васись Сафронович і Оксана Петрівна знають, але нікому не кажуть. Навіть Бурбаку.



Але питаннячка є. Юра чоловік канкрєтний, на відміну від Васі і його другого друга Віталь Михалича. Тому так просто тут би не реєструвався. Видно, якийсь інтерес є. Та от. Ми через власні джерела з’ясували, чого газовий магнат так тих Чернівців тримається. І , як і думали, справа тут канкрєтно матеріальна, а не ностальджі.

Ну, по–перше, пенсія. Це ж згодом буде якихось 1800 герене 90 коп. То і для олігарха копійка. Все ж, які не які, а цілих шістдесят євро на їхні (у шекелях не знаю, хай мені наша діаспора на землі обітованій вибачить). А на 60 євро на Лазурному березі знаєте, як розвернутися можна? На всі 360 і ляп у пісок на пляжі.

От, приміром, сцена.

Сидить Юра на Лазурному березі. Скучняк. Дівиці якісь ходять. Всьо німецькі. Років по 70-80. Подвійний скучняк. А тут бреде гарсон, якому теж скучняк, бо сезон вже закінчився: "Мсьє, піво, ріба, мнєсо? Яке тобі піво, пацан? А ну тягни сюда омара і пожірнєй. І шампусіка "Мадам Кліко" прихвати. Сію мінуту, мсьє. Бабло возьми. Мсьє, а шо ето? Шо за дядькі у шапках? Бабло, що не бачиш? Пенсія. Мсьє, я діко ізвіняюсь, но за "Ето" вам буде тільки вусик від омара – не самого жірного, і корочок від "Мадам Кліко". Во, блін. Родіна підвела. Ну а шо за таке бабло в тебе є? "Шо, шо, мсьє", - мнеться гарсон. Ну кажи вже, кажи. Тухес, мсьє. Шо, шо? Ах ти ж недобитку бородінський… Маленькій такий тухес, з ґудзичок, запечений під майонезом. Сам жери свій тухес. Та в мене друг у Черновцях. Знаєш де то? Десь де Жмерінка, мсьє.. Сам ти Жмерінка. У мене друг тими тухесами може всю вашу Францію закидати, а Андорру й не помітити. Ех, підвела Батьківщина, ох як підвела. Ладно, тягни свій ґудзичок запечений. А завтра піду в матрац. А что ето матрац, мсьє? От телепень. Банк такий, банк. "Matraz BG" називається. Там у мене єври лежать. Бо тут з такою Батьківщиною і вашими тухесами швидко копита відкинеш. Ех, гарсон, буду я пенсію на Батьківщині складати. За рік наскладаю на твого жірного, вусатого омара. Ностальджі.

Ну а по-друге, навіщо Юрі та реєстрація, то це субсидія. На газ. З поверненням 700 герене за зекономлене. Чистий тобі ґешефт. Такого проценту ніде не дають. Тим більше, на халяву.

І як тут не любити таку щедру Батьківщину, яка усім усе роздає, навіть газовому олігарху. І нікого ніде не шукає, хіба Мішу в наметі. Таку Батьківщину і олігарх, і не олігарх, і безхатченко, і олігофрен полюбить. От і реєструються. Ностальджі.

Олександр МОСТІПАКА

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram