27 жовтня відзначають День української писемності та мови. Традиційно до свята напередодні відбулося чимало заходів у навчальних закладах, стартували мовні конкурси, читання, конференції.
Стало класикою двічі на рік, у День писемності і День рідної мови, який ми відзначаємо в лютому, говорити про важливість вивчення і, як не дивно, популяризації української мови. Так, нам і досі треба популяризувати її у своїй країні. Хоча ще два роки тому я наївно думала, що все зміниться...
Упродовж 25 років саме в День української писемності та мови всіх охочих запрошують писати Радіодиктант національної єдності. Цю традицію започаткували як акцію єднання українців у всьому світі. А ще - як вияв усвідомлення важливості плекання рідного слова, про яке писали письменники; як потребу оборони української мови, на якій наголошували мовознавці й громадські діячі і в часи Розстріляного відродження, і в шістдесяті роки, і в пострадянські дні, і навіть уже в період незалежності України.
Писати диктант національної єдності - то й моя незмінна традиція. Мені доводилося робити це і в ошатній залі з великою кількістю однодумців, і в аудиторії зі студентами, і наодинці вдома, і в машині подруги, коли їхали в справах і не встигли повернутися до Чернівців, і в укритті... Наш ворог намагається роз'єднати нас навіть у такій справі, то ж це привід, щоб об'єднатися ще більше.
Однак завжди диктант - це особлива для мене подія, коли спостерігаєш, як у спільному бажанні продемонструвати єдність гуртуються українські громади. Уже три роки поспіль стискається серце, коли дивлюся в ефірних включеннях, як ладнаються писати його в окопах на лінії фронту наші захисники. А ще диктант - то моє філологічне гартування, коли хочеться вкотре перевірити себе на слух, знання й інтуїцію, бо ж тексти диктантів авторські.
За весь час, коли пишу диктант, чула різні думки про цей флешмоб: "показуха", "вияв шароварщини", "акція привернення уваги до мовної проблеми", "подія, на яку чекаю щороку"... Скільки людей, стільки думок. Проте традиція живе: українці пишуть диктант, потім обговорюють текст, дискутують про його актуальність, авторські знаки й закидають камінцями в соцмережах того, хто погано диктував. Раніше, коли диктант начитували педагоги, такого приводу не було. Останнім же часом це роблять митці, тож є про що поговорити. І цей вир закручує, тримає в полі уваги деякий час, активізує думати, аналізувати, бігти до словників, обговорювати доречність чи недоречність розділового знака...Словом, мовою живуть, і я вважаю, що це прекрасно!
Спеціально я не готуюся до написання диктанту, не намагаюся нагадати якісь правила, тому що вчу мову й мови все своє свідоме життя.
Я люблю українську мову з її численними винятками, суперечностями в правилах і новинками в правописі. Люблю свою мову, бо вона дає мені змогу жити - говорити, заробляти, дивувати, творити...
Любіть і ви, бо мова, як і Україна, у нас одна!
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
