patsaraniuk@molbuk.ua
Те, що наш кінематограф почав працювати якісно, засвідчили чимало фільмів, на які у перші ж тижні прокату масово пішли українці. Трапилося так і з "Захаром Беркутом" – фільмом українського та американського режисерів Ахтема Сеітаблаєва та Джона Віна, екранізацією однойменного твору Івана Франка. За перший вікенд прокату фільм зібрав понад 13 мільйонів гривень касового збору. Чи це багато? Та немало, адже тепер ця стрічка посідає друге місце за касовими зборами серед усіх українських фільмів (до слова, "Кіборги" того ж таки Ахтема Сеітаблаєва за той самий час зібрали близько 8 мільйонів гривень).
Гурт "Океан Ельзи" записав пісню "Перевал", слова до якої написав Святослав Вакарчук, і вона стала саундтреком до цього історичного екшену.
Та не сенсаційний Роберт Патрік у ролі Захара Беркута, не заокеанський склад акторів і навіть не реінкарнація "Океанів" повела людей у кіно. На фільм ішли не тільки одинадцятикласники, яким у програму ЗНО з української літератури повернули цей твір. Історія про Захара Беркута та відважних тухольців – це оповідь про одну з головних якостей, у якій відчуваємо неабиякий брак нині – мужність, яка не раз допомагала вийти зі, здавалося б, безвихідних ситуацій. Актуальними, як ніколи, є слова мудрого Захара Беркута про потребу гуртуватися у важкі часи і міркування хана Бурунди про корисливих зрадників, яких цікавить тільки власне майно.
Не кінокритик я, щоби іронізувати над ляпами постановників. І не географ, щоб розуміти, про яку річку йдеться в тих сюжетах. Не історик, щоб коментувати доречність геральдичної символіки (хоча зображення двоголової "качечки" на гербі у загарбників-монголів викликало посмішку). Але підсумую: фільми такі на часі, фільми такі потрібні. По-перше, це українське! По-друге, це про Україну! По-третє, це красиво! Якби ми, маю на увазі український кінопродакшн, почали раніше, можливо, сумнівні серіали б не мали шансів прижитися. Зрештою, я за те, щоб у такий спосіб екранізувати всю українську літературу. Можливо, комусь таки захотілося би порівняти фільм з оригіналом, і книжки би читали більше й активніше.
Хай трохи не зовсім за Франком пішли автори стрічки (додали, наприклад образ відчайдушного Богуна), але, як на мене, то цілком виправдано.
Люди в кіно пішли (дивує, щоправда, позиція деяких чернівецьких кінопалаців, які демонструють цей фільм обідньої пори, коли ще навіть уроки в школі не завершилися). І всі разом сміялися, хвилювалися, захоплювалися і плакали. Не залежно від віку. Любимо ми, українці, трохи поридати, поспівчувати. Але як інакше, коли торкає...
Пісня "Океанів" також запала у душу. Радіти треба! У вересні – "Заборонений", у жовтні – "Захар Беркут". Головне – не спинятися, і "Най буде так!" ("Океан Ельзи").
