Тепер уже нема на кого нарікати (крім "підкуплених" операторів парламентської системи "Рада", звісна річ). Нікому. Ні населенню, яке у своїй хоч і незначній, але більшості отримало те, чого хотіло через вільне і непідкупне волевиявлення на виборах, ні владі у вигляді парламентської коаліції та сформованого нею (це, схоже, неминуче) уряду. Влада тепер має всі шанси (хай навіть теоретичні) виконати свої передвиборчі обіцянки, а населення – втішитись. Ні, заважати будуть. Особливо владі, яка як не тепер, то у четвер неодмінно постане. Бо це не проста влада, це – "революційна" (якщо вважати Майдан 2004 року революцією) та "народно-демократична" (якщо зважати на офіційну назву правлячої коаліції). Щоправда, якщо підходити скрупульозно або "регламентно", як каже Арсеній, то треба визнати, що з народом може виникнути "напряг". Бо населення ще не зовсім знає, чи хоче воно бути народом. Одна частина, щоправда, хоче, інша воліє, як учить Віктор Андрійович, називатися "нацією", ще інша бачить себе складовою іншого народу, а решті (чи не найбільшій частині) добре бути й простим населенням.
До чого все це мудрування, коли треба аналізувати неймовірно драматичні події у Верховній Раді, пов’язані зі спробами обрати Юлію Тимошенко Прем’єр-міністром України?! А до того, що головним викликом для української влади, на який треба невідкладно давати системну відповідь, і надалі залишатиметься те саме згадане вище "розфрагментування" населення країни. Яке цілком адекватно, не розгублюючи "дорогою" жодної краплі свого негативу, накладається як на політику, так і на економіку України. Від того, буде чи не буде дано гідну відповідь на цей засадничий виклик, залежить розв’язання решти нагальних питань, що стоять перед Україною, включно з енергетичним, інфляційним та конституційним. Це справді базовий виклик. Бо, як не сумно про це говорити на 17-му році існування, але полягає він у тому, чи державний проект "Україна" збережеться, принаймні в таких кордонах і за такого адміністративного устрою. Адже тепер, коли всю повноту державної влади перебирають носії однієї світоглядної (хай буде прозахідної) концепції, а інші опиняються поза владою і це політично інституалізовано, до того ж має чіткі географічні підстави, не може бути, аби не відбулося якихось дезінтеграційних ексцесів. Це може бути як "Сєвєродонєцк", так і "Тузла", тобто це можуть бути чинники як внутрішнього, так і зовнішнього походження. І в цьому контексті нова влада повинна би демонструвати дива здатності до діалогу між різними політичними масивами такої неоднорідної країни. Ні, ніхто не закликає лідерів демкоаліції плющитися перед регіоналами, але економічне мислення, що передбачає формулу "переможець отримує все", варто поміняти на політичне, яке враховує інтереси всіх. Це важко, розуміємо, але саме цього вимагають інтереси країни, про які говорять навіть щирі вороги нинішнього державного проекту "Україна". Але, як свідчить практика, колосальна енергія політичних пасіонаріїв України йде на зовсім інші, далекі від інтересів держави цілі. А шкода, бо це могла би бути справді модна і кльова країна.
Ще серед загрозливих викликів, що стоять перед Україною, часто називають корупцію. На рівні гасел це цілком справедливо і правильно, але на рівні реальної боротьби з цим цікавим явищем – марне витрачання слів. Це питання в сучасній Україні не піддається розв’язанню за визначенням, тобто в принципі. Ну, неможливо викорінити корупцію в країні, де вона (корупція) є одним із базових елементів державного проекту цієї країни. Не-мож-ли-во!
Усе, згадане вище, – речі стратегічного характеру, в яких, як засвідчують шістнадцять років існування держави, політична верхівка України розбирається приблизно так, як баран (тварина) в Овні (сузір’я). Зате вони достатньо сильні в питаннях тактики. А значить, мали би знати одну банальну мудрість: як справа починається, так вона й закінчується. Минулого разу Ю. Тимошенко тріумфально ввійшла в прем’єрство і так само, з високо піднятою головою вийшла. Тепер вона входить з дрібними нікчемними негідними скандалами… А щодо першого голосування за неї в середу, то давно відомо, що перший млинець часом йде "блином". Блін!