Якщо поставити в один ряд газову і маячну війну між Україною та Росією і відставку (принаймні проголосовану) українського уряду, то можна дійти висновку, що проти України хтось грунтовно працює. За звичкою останніх часів, що виробилася у багатьох українських коментаторів, можна легко кивнути на Росію і цим сказати все. Але в такому разі є ризик нарватися на звинувачення у нагнітанні антиросійських настроїв. Воно ніби не страшно, але дійде до Путіна – точно підніме ціну на газ до 700. Тому краще наводити факти російської любові до України. Ось, наприклад, у неділю по одному московському телеканалу показували нібито документальний фільм про вбивство Степана Бандери. Виходило так, що ОУН-УПА – це антиросійська інтрига Ватикану та реакційних кіл Польщі, Степан Бандера – вражина, а його вбивця , бравий кагебіст Богдан Сташинський – молодець. На те, що УПА діяла під час Другої світової війни за умов окупації, а Сташинський розкаявся у скоєному і втік на Захід, якось не зважається. Що після цього має думати телеглядач у якійсь Вологді?! Щоправда, й в Україні небагато знають правду про провідника ОУН.
Коли з’явилася Тузла, багато хто, включно з автором цих рядків, подумав, що це шанс консолідувати націю, Схід і Захід мали би якось зреагувати на приниження і відчути себе українцями. Тоді якось не склалося. Але тепер сталися маяки і газ, Тузла, порівнянно з цим – невинні забавки. І чим це не привід для політиків взятися "зшивати" Україну?! Технологій є багато, а серед них одним зі способів може бути активна пропаганда у суспільстві діяльності видатних історичних і сучасних українців, т. зв. світочів нації. Та здаю собі справу, ця ідея наскільки добра, настільки й утопічна.
А тому, що політикам давно вже не до того. Треба не лише вигравати вибори, а слід пильнувати, аби тебе не "кинув" і не "розвів" (всі уже звикли до того, що в лексиконі наших політиків активно вживається бандитський жаргон) твій вчорашній найближчий соратник. Розібратися, що тепер коїться у вищому ешелоні української влади і політики, можна, озвучивши спільний знаменник усіх подій: кожен боїться залишитися за бортом! Те, що за бортом може залишитися вся Україна, схоже, мало кого турбує. Тому, коли справа таки дійде до визначення такого собі національного пантеону, кожен учасник політичного процесу намагатиметься першим чином відбракувати кумирів-конкурентів. Хтось трупом ляже проти Нестора Махна, хтось – проти Романа Шухевича, хтось – проти Володимира Щербицького. У кожного, як мовиться, свої життєві маяки.
Та було би несправедливим не згадати, що дещо у цьому напрямку таки робиться. Ось кількома телеканалами крутиться красивий ролик "Думай по-українськи!" До глядачів звертається Президент Ющенко і нагадує, що вони – нащадки рівноапостольних княгині Ольги, князя Володимира, Ярослава Мудрого. А хто проти? Але це аж надто політкоректно, мабуть, аби ніхто з сусідів не образився. А в Україні ж є такі, що вважають себе ще й нащадками гетьманів Сагайдачного і Виговського (під маяки воно якраз), а також того самого Бандери.
Та в нинішній Україні, схоже, зовсім інші герої. Наприклад, Мойсей Вінницький. Не чули за такого? Це знаменитий одеський бандит поч. ХХ ст. Мішка Япончик. І йому відкрито пам’ятник у Вознесенську на Миколаївщині. Мабуть, тому, що він теж нащадок великих історичних діячів – царів Давида і Соломона. І, очевидно, теж чийсь життєвий маяк. А цікаво, що сказали би американці, якби в Чикаго встановили пам’ятник Аль-Капоне?!
