Коли спека і у політичному житті повний застій, на чому можна робити собі рекламу, аби не сказати "піар", тим політикам, які з тих чи інших причин відлучені від теплих морів і прохолодних барів? Вибір невеликий. Або – на жовтому фосфорі, або на майбутньому. Щодо вогненної катастрофи на Львівщині, то це тема дуже складна і серйозна, під неї можна як валити чинну владу, так і доходити до страхітливих узагальнень планетарного масштабу. Просто людство, як і щороку, входить у календарну "смугу жаху" ( це серпень у широкому діапазоні, тобто власне цей місяць, що захоплює також кінець липня і початок вересня), під час якої і стаються найстрашніші трагедії. Коли вже зайшло за середньовічного астролога Мішеля Нострадамуса, якого дехто підрядив у сучасні політтехнологи, то згадайте, як 1999 року ми з острахом очікували, чи справдиться його пророцтво про "Князя Жаху", що мав прийти з неба "в році тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятому і сім місяців". Думаєте, це лише про сонячне затемнення, яке ми тоді спостерігали? А, може, це взагалі про період року "сім місяців і …" Адже ми бачимо, як вірші покійного Михайла де Нотр-Дама можна прив’язувати до актуального політичного сьогодення.
Але наразі нас цікавить не так жовтий фосфор, як інший засіб політреклами, яким активно зловживають у мертвий політичний сезон та й поза ним теж. Майбутнє.Задля виправдання повної бездарності політиків сучасної України, слід нагадати, що на майбутньому спекулювали всі політики, яких лише знає історія.Та найбільше в цьому відзначилися марксисти–ленінці, які під маркою "світлого майбутнього" відправили на той світ мільйони і мільйони людей. Щоправда, ми не знаємо, може, для тих людей "той світ" і став світлим майбутнім, але зрозуміло, що більшовики мали на увазі не це. Світле майбутнє, яким вони морочили голови робітникам і селянам, у їхній версії мало бути цілком матеріалістичним. Комунізм називалося.
У нинішній політичній агітації й пропаганді в Україні лише одна, здається, більш–менш помітна політсила прямо використовує термін "майбутнє" як аргумент голосувати за них. (Хоча я би на їхньому місці цього не робив, бо може вийти так, як з обіцяним "сьогодні", під час якого мало радикально покращитися життя.) Всі інші про майбутнє говорять не так прямолінійно, але не важко здогадатися, що натякають вони на те, що світлим воно може стати винятково лише за умови приходу до влади саме цих політиків. Схема проста: теперішнє – таке погане, що терпіти несила, майбутнє - може бути світлим і радісним, таким собі ліберальним комунізмом, треба лише прийти на вибори і правильно проголосувати. Інакше – гаплик.
Добре, майбутнє – це прекрасно, але що робити з сьогоденням, тобто, як жити тепер і тут? Можна спробувати відповісти, але краще звернутися до фахівця з цих питань – відомого в 20-х рр. минулого століття московського анархо-містика А. А. Солоновича (розстріляного комуністами 1937 року за створення такого собі рицарського "Ордена Світла", до речі).
"Потрібно вказувати масам шлях до світлого теперішнього, - стверджував Солонович, – бо якщо теперішнє світле, то і майбутнє також буде світлим". Перекладаючи мовою сучасних політичних реалій, можна сказати: якщо покращання життя є вже сьогодні, то і майбутнє не треба захищати.
"У теперішніх є одна велика перевага, – писав Солонович, - вони вже існують, чого з певністю не можна сказати про наступні покоління. Нерозумно і злочинно міняти щастя реальних людей на дуже проблематичне щастя людей нереальних". Справді, чому нам, у нинішній Україні сущим необхідно душу й тіло положити за примарне щастя наступних поколінь у якомусь євросоюзівському (єепівському, чайнатаунівському…) раю?!
І нарешті про культуру. "Жодна культура, – вважав розстріляний анархо-містик, – не жила для іншої. Жити заради майбутнього недолуго, бо це означає не жити ніколи". Та навряд чи наш політклас знає, що таке культура. Хіба що у зв’язку з "університетом" Поплавського та нікому непотрібним відповідним міністерством.
