Політики заговорили. Не скажеш, що вони, як та біблійна Валаамова ослиця все життя мовчали, а тепер їх з волі Вищих Сил прорвало, ні, тринділи вони завжди. Але якщо у мирні (невиборчі) часи з їхнього безкінечного стрясання повітря утворювалися якісь доступні до розуміння фрази, то наразі, коли запахло виборами, будь-який раціональний сенс з їхньої слабкочленороздільної мови почав щезати. Залишаються, як зазначив філософ Тарас Возняк з іншого приводу, лише такі собі філологічні конструкції. Цікавий матеріал, до речі, для науковців, можна досліджувати, як синтаксично правильно побудовані словесні конструкції можуть не нести в собі жодного смислового навантаження. Та якщо вдатися до інтерактивного методу, тобто самим взятися домислювати суть адресованих нам посилань, то дещо можна з’ясувати. Наприклад, те, що основними синтаксичними одиницями у новопосталій політичній рекламі (а ми про неї, рідненьку, як ви здогадались) є займенники МИ і ВОНИ, а також як підсумковий елемент філософської тріади – ВИ. Майже за Гегелем, хоча вже ясно, що нинішні політики діамат або не вивчали взагалі, або вчили погано, а тепер геть забули. Але їм хтось недурний підказав будувати основний слоган своєї політичної реклами саме за схемою тріади: теза – МИ (хороші, розумні, чесні і т.д.), антитеза – ВОНИ (погані, тупі, корумповані…) і синтез, який заперечує антитезу і виводить попередню тезу на вищий рівень, тобто включається елемент ВИ (прості виборці, яких мають ощасливити позитивні МИ, поборовши негативних ЇХ). Все зрозуміло? Нічого? І я про це. Нічого не зрозуміло, хоча всі слова знайомі, а деякі навіть дуже знайомі.
На загал філологічні конструкції у сучасному світі, принаймні на території колишнього СРСР, знову починають відігравати неадекватно важливу роль. Як 1917 року, коли більшовики, обіцяючи радам – владу, робітникам – заводи, селянам – землю, здобули владу всерйоз і надовго. Ну, це як обіцянки "подарувати" бандитам – тюрми, ближче до наших днів. Та найсмішніше те, що цей процес зачепив і деякі неполітичні сегменти суспільного життя, навіть таку кумедну сферу, як шоу-бізнес. У нас про це мало говориться, але патріотична громадськість Російської Федерації таки образилася на сценічний образ артиста Данилка – Вєрку Сердючку – за фразу "лаша тумбай" ("збивай молоко" у перекладі з бурят-монгольської), яку вони почули як "раша гудбай" ("прощай немытая Россия" в смислі). Жарти жартами, а звєзду Данилка, кажуть, відлучили від кількох попсових фестивалів у Росії і ще десь. А це вже мільйони і мільйони, навіть якщо рублів.
Але повернімося до наших політбаранів. Здоровий глузд та інстинкт самозбереження підказують політикам, особливо напередодні гарячої пори виборчих жнив, таку схему поведінки: хтось розумний складає для політика набір правильних філологічних конструкцій, кажи так, мовляв, і так, перед телекамерами і мікрофонами та взагалі на людях слово – вліво, слово – вправо прирівнюється до грубої піар-помилки, речення від себе – електоральний провал. Думаєте, слухаються?
На завершення мушу бути нескромним. Річ у тім, що життя знову повторює мою прозу. Далекого 1999 року я написав історико-фантастичний роман "Лжеnostradamus", в якому створив злу карикатуру на цинічних піарників, що спробували у президентській виборчій кампанії використати катрени французького астролога-віщуна ХVІ ст. Мішеля Нострадамуса. Якщо ви бачили свіжу політичну рекламу по телевізору (а коли ви читаєте ці рядки, то ви її дивитеся), то все розумієте… Мені, звичайно, не шкода, прикро лише за таких політтехнологів і за таких політиків, що не можуть розрізнити ХVІ і ХХІ століття.