Пісня допомагає виховувати дітей, будувати подружні стосунки, але вона – у відповідній обробці – може стати і знаряддям для зомбування. Про це розповів нашому кореспондентові співак, фахівець-музикознавець, заслужений артист України Іван Дерда. Першого грудня в залі органної та камерної музики відбувся його сольний концерт до 150-річчя від дня народження Івана Франка "Мій гаю зелений".
– Які пісні вас найчастіше просять виконати?
– Так склалося, що мене часто запрошують на різноманітні заходи, і люди вже знають, що якщо виступає Дерда – має бути гарна пісня. Найчастіше просять виконати "Черемшину", "Марічку", "Заграй, ми, цигане старий", "Два кольори", "Червону руту", "Аве Марія!" на слова Володимира Івасюка. Скажімо, торік, коли виступав у Франції під час Форуму світових культур, найбільше захоплення викликала пісня "Два кольори". Коли співав її, у залі виник такий гул, аж я подумав, що це дах валиться. Уже потім дізнався, що французи, коли їм щось подобається, аплодують, а коли вони у захваті, то мають звичку тупати ногами в ритм. Тому й виник цей гул, бо навіть іноземці, не знаючи слів, були в захваті від цієї пісні. До речі, під час днів української культури у французьких містах на мерії поряд з державним вивішували синьо-жовтий прапор України.
"Дієти спеціальні є, але я їм усе, що готує дружина"
– Як сьогодні вдається виживати артистові у провінційних Чернівцях?
– Важко виживати. Міг би давно переїхати, скажімо, в Канаді пропонували залишитися. Але тримає мене тут високий дух, великі пісенні традиції, коло місцевих слухачів. У той час, коли духовно важко твоєму народові, треба допомогти йому, будити, спонукати його до добрих вчинків. А не просто виїжджати за
кордон, там собі жиріти і чекати кращих часів, щоби з почестями приїхати на Батьківщину. Звичайно, були часи, коли не можна було співати українською – тоді мусили виїхати за кордон і Лідія Липковська, і Соломія Крушельницька, і Орест Руснак. Але зараз, коли є незалежна держава, митці зобов’язані бути зі своїм народом.
– Вам необхідно постійно підтримувати і презентабельний зовнішній вигляд, і фізичну форму. Як ви це робите?
– Мені дуже допомагає дружина, яка розуміє, що вона вийшла заміж за співака. Усі мої сценічні костюми, фраки, білі й чорні смокінги шиє фірма "Трембіта". А для підтримання фізичної форми намагаюся щоранку бігати в парку "Жовтневому". Роблю вправи на дихання, йогівські асани. Тільки завдяки асанам можна розкрити чакри, через які надходить енергія добра. Дієти спеціальні є, але я їх не дотримуюся, їм усе, що приготує дружина, а готує вона дуже смачно. Також для артиста дуже важливий психологічний клімат. Часом після сольного концерту почуваюся дуже виснаженим, буває, що сплю з розплющеними очима. Але ця втома приємна, бо не одна людина мені каже: "Іване, ми йшли з твого концерту і співали дорогою, не знали, що з нами коїться".
Чому важка професія співака? Тому що співак – це ходячий інструмент. Розумієте, скрипку скрипаль поклав у футляр, він її оберігає, доглядає за нею. А співак має інструмент всередині. Десь там пішов, понервував, десь повіяв вітер, продуло, десь не ті емоції проявилися – все впливає на голос. А ще холодні сцени, не дуже пристосовані для виступів. Але це не повинно заважати творчій праці. Якщо я буду чекати кращих часів – вони настануть, але я вже тоді буду старий. Тому треба в тих умовах, які є, вміти працювати.
Дітей допомагає виховувати молитва
– Чимало творів ви присвячуєте дітям. А власних дітей пісня допомагає виховувати?
– Звичайно. Як без колискової можна виховати дитину? Співав і я своїм дітям, і дружина співала. Виховуємо ми їх так, як нас батьки виховували. Треба дитині казати добрі слова, гладити по голівці, давати добру енергетику. Ми жодного разу не лягли спати, не прочитавши молитви "Отче наш" і "Сон Матері Божої", якої мене навчила бабуся. Старша дочка Мар’яна обрала професію, не пов’язану з музикою, вона більше цікавиться українознавством. Вивчає зараз міжнародні відносини на історичному факультеті ЧНУ. А Святослава, гадаю, зможе стати співачкою, вона навчається в музичній школі по класу фортепіано. Молодший Іванко також співає.
– Дружині освідчувалися також піснею?
– Коли ми познайомилися, я теж давав концерти. Було це в колгоспі на Херсонщині. Нас, студентів четвертого курсу Львівської консерваторії, відправили туди збирати помідори. А вечорами ми співали для студентів. Там і познайомився з Лідією, своєю майбутньою дружиною. Її група з училища теж приїхала в той колгосп. Зустрічалися ми всього тиждень. Потім ще рік листувалися. А тоді я приїхав до неї на Херсонщину і запропонував одружитися.
– Як доцент кафедри музики ЧНУ, як ви ставитеся до сучасних течій у музиці?
– Сучасні течії, сучасна естрада фактично змусили замовкнути народну пісню, сільську пісню. Я сам родом із села, знаю, як біля будинку культури дівчата й хлопці збиралися, співали пісень. І тих же естрадних пісень, то були мелодійні пісні. А зараз хіба можна співати, якщо є лише самі ритми і декілька слів? Навіть сучасне мистецтво повинно базуватися на фольклорі. Щоправда, є сьогодні такий напрям фольк-рок, коли слова народної пісні виконують під якесь бамкання, ритмічні удари барабанів. Як на мене, це масовий психоз. Колись у давнину шамани використовували вплив ритмічних ударів на низьких частотах на свідомість – шамани били в барабан під час різних ритуалів доти, доки стадо первісних людей не входило в транс. І з ним тоді можна було робити, що завгодно. Великі композитори теж використовували ці низькі частоти, щоби показати негативних персонажів. Сучасні ж гурти ніби беруть тексти про любов, але кладуть їх на музику, котра зомбує людину. І найбільше підвладна такому впливу молодь.