У головному аварійному корпусі Рукшинської школи на Хотинщині завжди відчинено хід на горище. Це для того, щоб у разі якоїсь природної стихії можна було швидко зреагувати. Зрештою, подібна ситуація характерна для інших п’ятьох приміщень школи, які розкидані на чималій території.
– Три роки тому вітер зірвав дах, і в одному з класів частково впала стеля, – каже завуч Галина Бейчук. – Звичайно, ми залатали все, але постійно хвилюємося за дітей – школа ж аварійна!
Згідно із законом вчитися не можна, але подітися нікуди
Дахи, покриті вицвілим від часу шифером, у багатьох місцях викривлені й часто протікають. Класні приміщення невеличкі , у деяких перебуває до десяти школярів.Освітлення таких кімнат не відповідає санітарним вимогам, а відстань від дошки до дерев’яних, за царя Тимка виготовлених, незручних парт – менше півметра. Ми вже не кажемо про прогнилу підлогу й древні стіни. І ось за таких умов тут навчається 452 учні у дві зміни.
Згідно з історичною довідкою школу було засновано ще у вересні 1868 року. Це було однокласне чоловіче училище, навчання в якому тривало три роки. Пізніше, до 1918 року, її називали "школа грамоти", тобто початкова школа часів царської Росії. З 1956 року – це середня школа. Нині ж, незважаючи на те, що школа аварійна, тут працює одна з найкращих у Хотинському районі художніх шкіл, комп’ютерний клас, шашко-шаховий клуб, спортивні секції. А тутешні школярі постійно є призерами різних конкурсів і олімпіад. Приміром, Віталій Гайсенюк двічі посідав перше місце на всеукраїнській олімпіаді з українознавства і географії. Високий рівень знань школярів – заслуга педколективу, зокрема таких учителів, як Любов Дерев’янко, Василь Баб’юк, Ігор Боднарюк, Тетяна Шишковська, Лідія Думанська.
– Наші успіхи були би набагато вагомішими, якби діти навчалися у новій школі, – каже директор школи Сергій Шишковський. – Звичайно, батьки переживають за своїх дітей, згідно із законодавством ми не повинні навчатися за таких умов, але нікуди перебратися.
Щоби добудували школу, селяни навіть обіцяли страйкувати
За словами Сергія Івановича, нову школу розпочали будувати ще 1992 року, однак через економічну кризу за рік роботи припинилися. Можливо, цей довгобуд так би й заростав бур’янами, якби не перший космонавт України Леонід Каденюк. Саме завдяки йому у липні 2003 року спорудження школи було розпочато знову за зміненим проектом.
Протягом двох років спеціалісти Івано-Франківського будівельного управління № 4 Західної залізниці звели значною мірою за кошти Міністерства транспорту сучасне приміщення школи на 23 класи, два спортзали, актовий зал. Новобудову вже накрито шатровим дахом з металочерепиці, підведено водопровід, частково прокладено каналізацію, зведено допоміжні споруди.
Однак у травні 2005 року Львівське управління Західної залізниці припинило фінансування. Батьки були в розпачі, погрожували навіть вдатися до радикальних заходів – організувати страйк з подальшим припиненням навчання, блокування проїзду транспорту через міст на Дністрі в селі Атаках. А директор школи Сергій Шишковський десятки разів їздив до Києва, звертався до регіональної влади з проханням відновити фінансування навчального закладу, бо за проектно-кошторисної вартості будови в 21, 4 млн грн освоєно лише чотири мільйони. До речі, допомогла і сільська громада, яка зібрала на будівництво школи 18 тисяч гривень.
– Наразі уряд нам виділив усього півмільйона гривень, – каже Сергій Шишковський.– Планується, що ці кошти буде використано для придбання і встановлення вікон і дверей, але ще невідомо, хто буде підрядником. Якщо ж гроші виділятимуть вряди-годи, то школа й далі будуватиметься ривками і ще не один рік.