Щоби побачити цікаві місця, набратись яскравих вражень, не обов’язково їхати на край світу. Про захопливий тур Закарпаттям розповів нам чернівчанин Олег.Матрьошка – гуцульський сувенір?
– Ми поїхали в цей тур всією родиною – я з дружиною та двоє наших дітей. Вирушили у п’ятницю під вечір. Першою зупинкою був Яблуницький перевал. Там купували сувеніри на базарчику. Дочка захотіла матрьошок, а син наполягав на дерев’яній битці. Ось такі гуцульські сувеніри… Але найголовніше на перевалі – це краєвиди. Ми всі так і охнули, коли побачили сніг на гірських вершинах.
Увечері прибули до Хуста, зупинилися на турбазі "Нарцис". Не можна сказати, що номери там розкішні – ремонт би не завадив, але зручності в номері є, гаряча вода – постійно. Сподобалось і харчування – дуже ситне та смачне. На сніданок навіть давали місцеву свіжу полуницю. В одному із закарпатських сіл вона достигає ще до початку травня!
Синевир – як природний аквапарк
Наступного ранку ми вирушили до закарпатської перлини – озера Синевир. Це заповідна територія, яка справді серйозно охороняється.
В озері ні купатися, ні рибалити не можна, щоб не порушити його унікальну екосистему. Хоча, правду кажучи, лише справжній морж захотів би пірнути у воду Синевира – вона страшенно холодна. Із озером пов’язано кілька легенд, їх тут бережуть і шанують. За мотивами однієї легенди створили величезну дерев’яну скульптурну композицію. Кажуть, що дерево для неї везли аж із Канади.
Загалом уся територія довкола озера схожа на якийсь природний аквапарк: всюди з гір стікають струмки, дзюркотить вода.
Після Синевиру ми повернулися на ночівлю до Хуста.
Вино обирають
не за пляшкою
Наступного дня – у неділю – відвідали аж два дуже цікавих об’єкти. По-перше, озеро з термальною водою у Берегові. Коли ми під’їжджали туди, склалося враження, що це вже не зовсім Україна: люди розмовляють майже винятково угорською.
Купання у термальному озері залишило незабутні враження. Тут можна плавати під відкритим небом навіть узимку – температура води градусів тридцять. Коли ми приїхали, небо затягло хмарами, пішов дощ, а ми собі хлюпались, як у теплій ванні. Однак нас попередили, що не всім можна довго перебувати у цій воді. Наприклад, серцевим хворим ставало погано, бо підвищується тиск, прискорюється серцебиття.
Останнім пунктом нашої мандрівки було селище Середнє біля Ужгорода. Там ми побували на виноробному підприємстві та дегустували вина. Підвали підприємства видовбані в особливій вулканічній породі. Найстаріше вино, яке тут зберігається – 1944 року. Наш гід розповіла, що, продавши дві пляшки старого колекційного вина іноземцям, підприємство змогло купити на ці гроші нову лінію з розливу.
Після екскурсії нас запросили до дегустаційного залу. Почали ми із сухих білих вин. Як належить за правилами дегустування, спершу струшували келих, принюхувалися, а потім маленькими ковточками куштували. Ми випробували смак восьми вин – сухих та десертних – і отримали нові знання про цей напій. Насамперед запам’яталася порада фахівця ніколи не спокушатися на гарну пляшку. За яскравим фасадом часто ховають посередній напій. І навпаки: у пляшки, як від старого радянського "чорнила", розливають найкращі вина.
Незадоволеними цією частиною мандрівки залишилися діти. Але вони отримали компенсацію у вигляді цікавої та веселої дороги додому.
