Тим, хто з огидою спостерігає за політичними баталіями та непарламентською поведінкою українських парламентарів, буде корисно дізнатися, що традиція поливати словесним брудом опонентів має на Буковині свої міцні корені. Понад сто років тому у нас тривало запекле протистояння українців та москвофілів (тих же українців, лише чомусь переконаних, що вони – росіяни). Вербальні конструкції, які вони відкрито застосовували один до одного, як це сьогодні не дивно, чудово обходилися без "блатняка" та матюків, від чого менш образливими не ставали. Отже, сьогоднішнім буковинським політикам на замітку – короткий словничок найпоширеніших буковинських образ: "пуцьвірки, гунцвоти, лайдаки, пияки, лапсердаки, жидівські найми, кацапські киринники, шкаралупники, пройдисвіти, лизуни, похвостичі, чваркаті свинуляки".При цьому місцевий колорит надавав особистим нападкам неповторної вишуканості, як в одному ядучому газетному повідомленні з натяком на відомого діяча:
"Один кіцманський хрунь сказав, що мусить взяти свого сина з гімназії, бо й той каже вже татови, що він хрунь..."
Щоправда, використовувався і високий стиль: "...серце нам крається, коли приглянемся життю нашим інтилегентним русинам, як вони жруться та ненавидятся один другого, як би міг то в одній ложці води утопив би його".
