Днями школярі 5-А класу школи села Замостя на Вижниччині відправляли листи Святому Миколаю, й усі (!) написали, що не хочуть шоколадок і ляльок – лише нехай видужає їхній однокласник Степанко Гнидка, який втратив обидві ручки.
"Щоби було, як раніше, бо без тебе сумно", – написали вони хлопчикові, який повернувся з Києва після декількох складних операцій.
Нині він займається індивідуально з учителями вдома, грає у свій улюблений "Тетріс" ніжками, мріє про іграшку-джип, у якому можуть кататися діти до 18-ти років, котру бачив у журналі, коли лежав у лікарні. "Спочатку ручки, Степанку, – каже йому мама, – а потім вже подумаємо про машинку. Це ж дві тисячі – величезні гроші…"
Хлопчик усю дорогу був при свідомості
– На городі копали картоплю картоплекопалкою, – заледве стримує сльози мати хлопчика Анастасія, згадуючи події кількамісячної давнини. – Чоловік ще подивився, що малого поряд немає, завів мотор… Лише крик пролунав: "Мамо!" Хлопчикові затягло всередину обидві руки і відрізало вище ліктя. Чоловік з братом підбігли і витягли звідти дитину… То було страшно… Я кричала так, що, здавалося, увесь світ розірветься від болю і відчаю…
Чоловік схопив дитинку, її відірвануручку і помчали до Чернівців. Він так міцно обхопив сина, що у Чернівцях не могли розтиснути йому рук. Ніби закаменів з дитиною.
Але у Чернівцях хлопчикові не змогли допомогти. Почорнілий від горя батько просив гелікоптера, казав, що слід повідомити Ющенкові і той неодмінно допоможе хлопчикові, але його швидко повернули на землю: "Про санавіацію не може навіть йтися. Немає у нас такого транспорту".
Із сином до Києва "швидкою" поїхали батько і лікар з лікарні. Степанко усю дорогу був при свідомості, не плакав, а лише по-дорослому серйозно запитував: "Татку, ти ж мене везеш до найкращої лікарні, правда?" За 9 годин після травми вони вже були у відділенні мікрохірургії лікарні "Охмадет".
Хлопчика одразу повезли до операційної, але розпочати операцію не могли: його стан погіршився, рівень гемоглобіну у крові упав… Лише за 15 годин, коли стан вдалося стабілізувати, розпочалася операція.
– Операція тривала 12 годин, – пригадують батьки хлопчика. – Одна рука хлопця була просто перетерта, а другу можна було врятувати. На жаль, рука не прижилася. Сказали, що її слід ампутувати, бо він загине. Знову операція…
Лікарі зауважили, що якби ми прилетіли літаком протягом декількох годин, то у нашого сина була би сьогодні одна ручка.
Люди несли гроші, розраджували
Згодом до Києва приїхала мама хлопчика.
– Коли я зайшла до його палати вперше, – плаче вона, – синочок погладив мене ніжкою: "Ти так схудла, мамочко…" Я думала, що помру від болю.
– Досі не можу повірити, що ця біда сталася з моєю дитиною, – каже мама Степанка. – Коли йому було трохи більше року, він помирав у реанімації від запалення легень. Його підключили до апарату штучного дихання, почалася водянка… Чоловік посеред ночі поїхав на Аннину гору, гаряче молився. До нього підійшла монашка, простягла пляшечку з миром, сказала, щоби він намастив хлопця, і той за тиждень буде вдома. Ми так і зробили. А наступного дня усі лікарі прибігли подивитися на Степанка: він почав сам дихати, розплющив очі.
Де я могла повірити, що якщо Бог нам повернув його, то з ним може ще щось трапитися?! Але вдячна, що моя дитина жива… Лікарі сказали, що йому протезуватимуть ручки в Америці. Сфотографували його. Щоправда, якщо протезування для дитини безкоштовне, то проживання, дорога, харчування – за наш рахунок.
На біду родини Гнидків відгукнулася уся Вижниччина – майже усі села району збирали кошти на лікування хлопчика.
Як особливу цінність зберігає мама Степанка пачечку аркушів у клітинку, у які були загорнуті гроші для її сина: Іспаська школа, Луківці, Берегомет, відділ освіти, Слобода-Банилівська школа, Вашковецька школа…
– Мій начальник з "Рембудсервісу" дав 3000, а потім 5800 гривень, – каже батько. – Жінка з Верхніх Станівців спеціально приїхала, щоби привезти 100 гривень, передавали гроші заробітчани з Італії. Односельчанин, у якого одна рука не діє, приніс гроші.
Я приїхав до Вижницької адміністрації, і там мені одразу дали гроші і цукерки.
– Мене дуже вразило, які у нас добрі люди, – каже Анастасія. – Нині кажуть, що кожен живе для себе. Неправда. Я дякую щиро усім…
Не забувають Степанка й однокласники – приходять, приносять ігри. А нещодавно його друг Олексій надіслав листа. Коли мати хлопчика читала його уголос, плакали усі. Не заплакав лише Степанко. Лише губи стиснув.
"Привіт, Стьопо! Ми всі сумуємо за тобою. Сподіваюся, що ти у доброму настрої, бо це тобі пише Альоша – твій друг. Якби ти знав, як я за тобою сумую. Я тобі дуже співчуваю. У нас у класі багато пригод. Нещодавно двері до класу не відкривалися, а там було декілька учнів. Також Юрій повалив паркан. На англійській мові багато сміху. Нас з Васьком пересадили, бо сміємося на уроках. В англійському кабінеті ми назбирали потроху крейди і мастили один одного.
Я до тебе прийду у неділю, а може, у суботу – принесу касет пограти. Хочу, щоби ти повернувся до нашого класу. З тобою цікавіше і веселіше. Одужуй швидше, ми тебе чекаємо…"
Гнидка Анастасія Василівна
Рахунок 2620135043, МФО 356464
Ідент. код 2446417063
Вашківці, банк "Аваль"
23-11-2006, 16:37
0
1 754
